Глава 1

На вулиці ледь-ледь сіріло. Не зважаючи на те що було ще досить рано молода дівчина крокувала лісовою стежкою до озера, вона мала випрати білизну. Лише багатії могли дозволити собі провести воду в будинок, звичайні селяни мусили брати воду з озера чи річки. Розалінда несла велику корзину білизни. Вона йшла добре знайомою стежиною розглядаючись навкруги ніби бачить усе це вперше. Навколо співали птахи, та цвіли дерева – чудова пора. Прання – досить не легка робота, але Розі звикла.

У неї велика, але дуже бідна родина. Матір та батько важко працювали на сім’ю Дарсі, але не зважаючи на свої зусилля не могли виплатити їм величезний борг. Найстарша сестра – Катрін вже вийшла заміж і з ними не жила, але і вона не мала такого статку щоб допомогти батькам. Дві інших також старших від розі сестри – Моніка та Анна були ще неодруженими і жили разом з батьками. Вони із Розаліндою намагались у всьому допомагати батькам, порались по господарству, виконували всі домашні обов’язки. У їхньому королівстві Агрер незаміжні дівчата вважались майже ніким, вони не мали змоги працювати, а навчання дівчат могли собі дозволити лише заможні сім’ї. Але незважаючи на це Розі зуміла самостійно навчитись деяким наукам, вона багато часу проводила за підручниками. Але найкраще що в неї виходило – вишивка. ЇЇ картини ніби оживали на полотні. І саме цей талант допомагав Розі заробити трохи грошей на погашення батьківського боргу. Вдень вона займалась домашніми справами а пізніми вечорами чи ночами вишивала сорочки, сукні, рушники та нишком продавала їх одному купцеві на ринку.

Сьогодні був чудовий ранок в лісовій тиші дівчина прала наспівуючи пісеньку «Де ж ти мій коханий? Де ж ти? Сумно мені без тебе? Ой зажурилась я …» Роза була зайнята тому і не помітила, що за нею дехто слідкує…

То був молодий юнак який бувши на полюванні почув спів і вирішив подивитись. Він не хотів лякати дівчину тому вирішив залишитись непоміченим, він сів на свого вірного коня та вирушив геть з того місця.

День видався важким для Рози але їй потрібно було закінчити вишивати сукню тому вона нишком від усіх пішла на невеличкий балкончик біля даху та прийнялась за роботу. Вона не хотіла нікого турбувати, адже думала що вся сім’я стомлена і міцно спить. Раптом вона почула дуже засмучений голос свого батька. Вона прислухалась, він розмовляє з матір’ю:

• - Містер Дарсі сказав, якщо ми не встигнемо він буде вимушений забрати наш будинок.
• - Але як? Де ми будемо жити? Що ж робити?
• - Не хвилюйся люба, ми щось придумаємо, ми обов’язково щось придумаємо. Переїдемо на деякий час до Катрін. Я впевнений вона нас прийме.
• - Але ми не можемо всі до неї переїхати. У неї невеличкий будиночок.
• - Тоді ми маємо виплатитись всі гроші.
• - Але де ми стільки візьмемо, у нас навіть вже немає що продати…
• - Люба давай лягати спати, вже пізно, однак ми все ж таки щось придумаємо. Ми не можемо залишити наших донечок на вулиці.
•  

Розалінда зрозуміла про що йде мова. Містер та місіс Дарсі негайно потребують повернення всього боргу. Але таких грошей в них немає. «Що ж тепер буде?» - промайнуло в голові. Ця думка вертілась в голові і не давала спати. Але все ж таки рішення прийшло. 

Вранці, із щемлячим серцем Розі покликала батьків.

• - Мамо, тату, я почула вчора вашу розмову.
• - Що? Що ти, доню, почула?
• - Все, але в мене є вихід.
• -Який?