Глава 2

• - Який?
• - Я буду служницею у сім’ї Дарсі.
• - Ти здуріла? Ні! Навіть не думай! Ми з батьком цього не дозволимо!
• - Ні в якому разі! Ми обов’язково щось придумаємо але тільки не це!
• - Я вже вирішила, ми не можемо постійно жити в таких злиднях. Тим паче, що я звикла до хатньої роботи і мені це буде зовсім не важко.
• - Донечко – заголосила мати,- але ж ми розлучимось назавжди.
• - Чому? Ми будемо бачитись, ви ж теж з татком у них працюєте.
• - Справа в тому, зам’явся батько,- Дарсі переїжджають. Їхня донька наречена принца Річарда. І вони більше сюди не повернуться, тому і вимагають борг.
• -І всю прислугу вони забирають з собою.
• - Доню, це ж все життя в них працювати. Аж поки можливо хтось не викупить.
• Я вже вирішила. Я не можу дивитись як страждають Моніка та Анна, як страждаєте ви. Це моє остаточне рішення. Я сьогодні іду до Дарсі.

Мати почала гірко плакати. Розі теж хотіла заридати. Від болю, від суму, від безвиході. Але не можна давати слабкість. Батькам і так зараз важко.

Зібравши речі Роза вирушила до маєтку Дарсі. Було важко прощатись, але іншого виходу немає. Тепер все. Богр погашений, знову довгоочікуванийспокій. Матері і батьку більше не потрібно буде так важко працювати. А сестри нарешті зможуть вийти заміж і бути щасливими. Але все ж таки велика грудка стала в горлі яка заважала дихати. Сльози котились по щоках. Сум за домом, рідними не давав спокою. 

Дорога простягалась через ліс і була дуже довгою, вже вечоріло і іти було страшно. Для того щоб не стати здобиччю диких звірів чи розбійників потрібно знайти де переночувати. На щастя Розі знала, зо  неподалік знаходиться мисливський будиночок. До нього залишалась приблизно миля. Неймовірна тиша панувала в лісі, аж моторошно. Раптом Роза почула тихий але важкий хрип. Захотілось закричати, але це було небезпечно адже можна привернути зайву увагу. Тому Розі вирішила тихенько підійти ближче. Крок за кроком вона опинилась біля не дуже великої ями. Там лежав юнак. Це він хрипів. «Схоже з ним щось сталось» - промайнуло в голові. Дівчина обережно спустилась в низ. Було темно і майже нічого не видно, тому вона не змогла виявити причину такого становища юнака. 

• - Потрібно його витягнути звідси – сама до себе промовила Розі.

Це давалося дуже не легко. Чоловік був надто важким. Але все ж таки їй вдалося. Роза залишила юнака на землі і присіла біля нього щоб відпочити. Раптом до них підійшов кінь який підійшовши до незнайомця Протяжно і сумно заіржав.

- Мабуть це його хазяїн.

 Коли місячне світло освітило хлопця Розі побачила що він поранений у живіт. Він був ще у  свідомості але марив від болю. Розі приклала всіх зусиль, щоб притягнути незнайомця до мисливського будиночка. 

 Вона заплила свічки, та поклала юнака на ліжко. Взявши миску із водою та хустину Розі витерла обличчя потерпілого. В кімнаті було надто темно але все ж таки вона розгледіла його риси обличчя. В нього був трохи кирпатий акуратний ніс, пухлі малинові губи та темне волосся. Хлопець стогнав від болю. Тоді роза розстібнула окривавлену сорочку і побачила рану від меча. Вона вже не кровоточила, отже нанесли її давно. Тканина прилипла до рани тому Розі обережно обробила рану та зняла сорочку з незнайомця. Він постійно стогнав та кликав Кріса. Дівчина намагалась не звертати уваги але все ж було цікаво що трапилося з цим хлопцем. Він був одягнений в дорогий одяг, і був дуже гарним. «Напевне якийсь вельможа» – подумала Розалінда. Розпаливши камін дівчина зварила відвар із цілющих трав, вона розумілась в медицині і завжди носила їх з собою.

• Пий, це полегшить біль.
• - Ммм, - простогнав хлопець.

- Вранці тобі стане краще.

Цілющий відвар подіяв і хлопець швидко заснув.

- І що ж мені з тобою робити? – прошепотіла Роза,- я ж тебе тут не залишу. Але якщо не піду можу запізнитись і Дарсі поїдуть. Я здається чула що вони їдуть по третьому дні від початку літа. Одже в мене є ще 2 дні. Дорога займе ще кілька годин, тут недалеко, тому я ще зможу тебе доглянути один день.