Глава 3

- Чому усе так болить? В голові паморочиться, і все «пливе» перед очима? – подумав хлопець коли прокинувся.

- Вже прокинувся? Як себе почуваєш?

- Хто ти? Навіщо ти мене тут тримаєш.

- Мені не доводиться тебе тут тримати, ти і сам нікуди не тікаєш. 

- Чому ти не відповіла хто ти?

- Це не важливо, завтра я піду і ми більше ніколи не побачимось.

- Що ж, схоже ти все таки не розповіси про себе.

- Як ти себе почуваєш? 

- Кепсько, все болить і я майже нічого не бачу.

- Це відвар так діє, нічого все пройде і ти будеш бачити як і раніше.

- Ти мене вбити вирішила? Ти хоч знаєш хто я?

- Заспокійся, тебе не я хотіла вбити. Я вчора знайшла тебе пораненого в ямі, вирішила врятувати, але напевно варто було там залишити.

- До речі, як твоя рана? 

- Трохи болить але терпіти можна. Довго я ще буду бачити все таким розмитим?

- Завтра все буде добре, хоча рана буде довго заживати, вона глибока.

Тільки зараз юнак почав роздивлятись дівчину, хоча все було розмитим він побачив, що в неї темно-русе волосся, маленьке обличчя, та худі тонкі руки які ніжно торкались його тіла, обробляючи рану.

- Чому ти не залишила мене? Раптом я якийсь розбійник?

- Але це ж не причина залишити тебе там помирати, раптом ти хороша людина. Хоча всі люди по своєму хороші.

- О ні, це не про мене. Я не хороший.

- Помиляєшся, так не буває.

- Годі сперечатись зі мною, краще скажи де я.

- В мисливському будиночку. Сюди приїжджають іноді мисливці в сезон полювання.

- Зрозуміло, і що ти збираєшся зі мною робити? Хочеш щоб я винагородив тебе за те, що врятувала моє життя? Не дочекаєшся! Сама полізла, ніхто тебе і не просив!

- Я зовсім ні, ні на що я не сподівалась, просто допомогла. А ти міг би і подякувати.

- Ха, ще дякувати їй.

- Який ти неприємний тип, добре що завтра я тебе вже більше не побачу.

- Все таки вирішила мене вбити?

- Робити мені нічого, я просто піду.

- Тікати надумала?

- Зовсім ні, хоча, чому це я перед тобою розпинаюсь тут, яка тобі справа? 

Дівчина вийшла на вулицю, щоб знайти якоїсь поживи, вона не їла від вчора, та й її пацієнт напевно теж хотів їсти. Так, в лісі не велике різномаїття їжі, тому Розі вирішила пошукати диких фруктів, а потім назбирала горіхів які перетерла в муку. Невдовзі на весь билиночок розійшовся запах печених млинців та фруктового сиропу.

- Ммм, як смачно пахне, ти ще й млинці пекти  вмієш? Не лише отруту можеш приготувати?

- Годі вже мене звинувачувати і принижувати! Хам! Я між іншим про тебе піклуюсь хоч зовсім не зобов’язана! Ось тримай, іж!

- Забула? Що в мене все в очах двоїться, я не можу самостійно поїсти.

- Ти що дитя мале, не буду я тебе годувати.

- І тобі не шкода, що я голодний? Безсердечна!

Що ж робити, довелося допомогти цьому нахабі. Незважаючи на його жахливу поведінку його все ж таки шкода.

День минув швидко, завтра вранці вирушати. Адже потрібно встигнути до від’їзду Дарсі. Сон ніяк не йшов…

Як тільки перші промені сонця доторкнулися обличчя Юнак проснувся, Він нарешті міг нормально бачити, Ха, а вона не обманула. Хлопець озирнувся навкруги але Темноволосої дівчини ніде не було.

- Егей, де ти поділась?

Але у відповідь тиша. Чоловік підвівся з ліжка, зробити це було важко, оскільки боліла рана. На столі стояла склянка з напоєм і папірець на якому написано «Випий це, воно загоїть рану». 

- Ти диви яка турботлива – промовив сам до себе, але випив. Дівчини не було і надворі. Схоже вона пішла…