Глава 15

Артур був ще тим ловеласом, на відміну від свого друга Річарда він полюбляв проводити час із гарненькими дівчатами. Хоча популярністю користувався і той і інший, Річард надавав перевагу холостяцькому життю. Звісно, більшість дівчат хотіли пробратись ближче до принца через відносини з Артуром, але це не заважало їхній міцній дружбі – всіх все влаштовувало. Не зважаючи на свої пристрасті Арчі був чудовим вірним другом та радником принца Річарда. Артур знав, що його друга одружили силоміць, тому й хотів зблизитись з його дружиною, якби у них були якісь почуття він би ні в якому разі не чіпав дружини свого друга. Арчі був чи не єдиною людиною якій довіряв принц другий, він виконував всі найважливіші і найпотаємніші його доручення. От і зараз він повернувся із зустрічі із старшим братом Річарда Джозефом. У братів були «натягнуті» відносини, але державні справи вимагали постійного спілкування. Оскільки Джозеф був найстаршим він претендував на престол тому йому батько довірив керувати однією із губерній. Тому для вирішення політичних питань потрібно було писати листи чи постійно приїжджати один до одного. Часто замість Річарда у справах відправлявся Артур.

- А дружинка твоя, така нічогенька, чому це вона зарьована була?

- Сама винна, я ж не керую нею: плакати чи сміятись.

- Ох, друже мені здається, все таки, це ти її образив.

- Навіть якщо так,  я не повинен через такі дрібниці перейматись.

Стало помітно що гнів у Річардових очах зростає, тому радник вирішив перевести тему:

- Ну а в ліжку як вона?

- Не знаю, мені байдуже.

- Що? Та з такою красунею в тебе нічого не було? Потрібно це виправляти.

- Слухай, чому ти вчепився? Хочеш то виправляй, мені байдуже.

- Чому ти такий сердитий? Гаразд, не буду тебе чіпати, я втомився з дороги піду відпочину.

Елізабет не могла зрозуміти, як в одній люди поміщається такий чудовий, приємний та ніжний чоловік і водночас грубий, безпринципний покидьок. Але незважаючи на ранішні події вона вирішила, що ні в якому разі не буде через нього перейматись. Погода надворі була хорошою, тому Лізі була рішуче налаштована гарно провести цей день. Для початку вона попросила Клару відвести її до королівської бібліотеки, адже вже всі книги, що були в неї в кімнаті дівчина перечитала. Бібліотека була просто неймовірною, високі стелажі наповнені найрізноманітнішими книгами, від простих шкіряних обгорток до прикрашених дорогоцінним камінням. Товсті і тонкі, великі та маленькі старі та зовсім нові – очі просто розбігались коли принцеса побачила це все. Оскільки молода дівчина мала дуже багато вільного часу, то му що в ї обов’язки входило лише супроводжувати принца на різних заходах, які відбувались не часто – вона витрачала свій час на читання книг та вишивання. Провівши чимало часу в пошуках потрібної книги Лізі натрапила на словник Корнійської мови. Корнія – країна яка межувала із королівством Агрер. Цей словник зацікавив дівчину, і вона вирішила, що не завадило б вивчити хоча б одну іноземну мову. 

Лізі цілий день перечитувала словник та навіть запам’ятала деякі слова, часом їй траплялись кумедні вислови та ідіоми, а іноді навіть зовсім не зрозумілі. 

Лізі усвідомила, що без допомоги вчитель, їй не вивчити всі ці незрозумілі ієрогліфи. 

- Кларо, підійди но будь ласка сюди.

- Слухаю вас.

- Я хочу навчитись корнійської мови. Мені потрібен вчитель, можеш підшукати для мене?

- Мені дуже шкода, але я не компетентна в цьому питання, з такими проханнями вам потрібно звертатись до принца другого Річарда.

- А що, більше ніяк не можна вирішити це питання?

- На жаль ні, тільки його високість може розпоряджатись такими наказами.

- Ну, що ж, доведеться поспілкуватись із моїм чоловіком.