Частина 2

Мері швидко взяла конверт до рук. Вона відчувала шалену цікавість, але напрочуд, цього не показувала. В конверті лежав докумен, Марі майже нічого не зрозуміла, він був написаний іноземною мовою.

 - Пробачте, та я нічого не розумію... - Розгублено відказала Марі.

 - Ось, юна леді, це той самий документ, але перекладений. - Сказав чолов'яга, та простяг до Марі інший папірець. На його устах заграла незрозуміла усмішка, чи то від радості, чи вихваляння, чи від високомірності, - сказати важко.

Марі взяла до рук аркуш, але й тут вона зазнала невдачі. Юридична мова досить складна, і текст перекладений не повністю, вона зрозуміла лише декілька слів про шлюб, а також помітила своє прізвище, Рефір, та прізвище іншої, дуже відомої родини -  Альхич.

 - Я все ж таки не розумію... - Гордо відповіла дівчина.

 - Дозвольте мені пояснити, - сказав Рембрант, і враз його обличчя прийняло суворий та серйозний вигляд. - Документ, що ви тримаєте в руках був укладений вашим загиблим дідусем Абрахом Рефіром, та його армійським другом, Мартіном Альхичем. На скількі мені відомо, вони були не просто знайомими. Навчалися в одному закладі, воювали в одному полку. Ваша сім'я була заможною, наскільки мені відомо?

 - Це так, але мій колишній чоловік викинув наші гроші у прірву! - Розлючено сказала Маргарет.

 - Мамо, прошу, не говори так про батька! 

 - Марі! Цей чоловік викинув наші гроші на вітер, із-за нього ми живемо у злиднях останні чотири роки. - Маргарет розсердидась. Кожного разу коли річ йшла про батька її дітей, вона страшенно нервувала. 

 - Дозвольте я продовжу, - сказав Рембрант, він ,немов, чекав такої реакції, - отож, Абрах та Мартін йдучи на фронт, уклали цей договір, за ним, діти їхніх дітей, тобто онуки, мають укласти шлюб, цим самим об'єднавши два роди. На той час ваші сім'ї не різнилися за статками, але як показує час, все в житті змінюється. 

 - Чому раніше про цей договір нічого не було відомо? - Запитала Маргарет дуже суворо. 

 Марі було трохи незвично бачити маму в подібному контексті. Дуже сувора, серйозна, хоча декілька хвилин тому, не могла стримувати емоцій, що дуже сильно сердило Марію, той факт, що матір говорить в негативному світлі про рідного батька в компанії незнайомої людини, залишав на серці доньки великий шрам.

 - Про цей договір було відомо, але вашому чоловіку, Роналду Рефіру, що й досі являється вашим законним чоловіком, але не з'являвся на території країни приблизно чотирьох років. Отже, Марі, я прошу вас проїхати зі мною до родового маєтку Альхичів, для подальшого розпорядження умов договору. Ви маєте або погодитись, або відмовитись.

 - Звичайно я відмовляюсь! - Крикнула Марія не думаючи. 

 - Доню, не поспішай з висновками, ти можеш врятувати всю нашу сім'ю. - Тихо та спокійно промовила Маргарет.

 - Мамо! Я не вірю, що чую! Як ти можеш так говорити, я відмовляюсь, дякую за витрачений вами час пане...

 - Не все так просто, юна леді. - Сказав Рембрант уже насупивши обличчя. - У разі відмови від шлюбу з вашого боку, ви маєте сплатити величезну компенсацію. Якщо відмова буде прийнята сім'єю Альхичів, їм загрожує банкрутство. Також, я забув додати, що частина цього договору є у заповіті Абрахама Альхича. Ваші дідусі дуже бажали цього шлюбу, на жаль, я зв'язаний по-руках і ногах. Оскільки вам уже є шістнадцять, а саме цей вік вказано у контракті, ви маєте вийти заміж за онука сім'ї Альхичів. Я не можу нічого зробити. А зараз, я прошу вас, зібрати необхідні вам речі, та проїхати зі мною...