Частина 4

Адріан та Марія мовчки йшли до саду в супроводі охорони. 

 - Ви можете бути вільними. - Сказав Адріан впевненим голосом.

 - Так сер. - Строго відповів один з охоронців. І обидва пішли назад в дім.

 - Ну, що ж Марія, можете зняти маску невинного кролика.

 - Що, тобто?! - Спитала Марі, тривожним голосом, на мить їй стало навіть страшно.

 - Більше можете не прикидатись... Я бачу вас та вашу матір наскрізь. Ви вважаєте, що можете приїхати ось сюди, дві хвилини покорчити правильну і стати моєю дружиною. З першого погляду видно вашу гнилу натуру. Ви біжите за грішми! І для того, аби їх отримати навипередки приїхали сюди, ви огидні мені... 

 - Якщо я вам така огидна, що ж ви гуляєте зі мною в таку пору наодинці ?! - Марі була настільки впевненою в собі, що Адріан трохи здивувався.

 - Я запросив вас, аби відразу розставити всі крапки над і, знайте, грошей ні ви, ні ваша сім'я, після весілля не отримаєте. Пан Рембрант про це попіклується.

 - Ви дійсно вважаєте, що я приїхала сюди заради грошей?

 - Якщо не так, то навіщо? - З упередження спитав Адріан та наблизився блище до Марії.

 - Я тут, бо якийсь незрозумілий чоловік сказав, бутімно мій дідусь, уклав договір про моє весілля... Думаю кожен на моєму місті б захотів дізнатьсь, що й до чого. Що до ваших грошей, знайте, мені всеодно є вони в вас, чи ні. Для мене ні ви, ні ваша сім'я не є авторитетом. 

Адріан дивився прямо в очі Марії, хоч він і бачив там лише невинний, боязкий погляд, свою думку він не змінив. Всеж його приголомшила така відповідь. "Мабуть довго репетирувала" - думав він. Далі настала тиша.  

 - Куди ти йдеш? - Вигукнула Марія, їй уже ставало моторошно. "І як я тільки сгодилась йти кудись?!"      -думала вона. 

 - Якщо ти така правильна, як кажеш то давай послухаємо... Тільки сиди тихо, ні слова з вуст! - Наголосив Адріан.

Він взяв її за руку та повів в якесь приміщення, там стояли монітори відеокамер, що показували весь будинок. Охоронець, побачивши їх, відразу натиснув на головну камеру та ввімкнув звук.

 - Можеш йти. - Суворо сказав Адрі.

 - Ну, що давай послухаємо... 

На моніторі та сама кімната, яку вони нещодавно покинули. Анна та Доріан Сиділи на канапі, а Маргарет на стільці навпроти них. Рембрант говорив:

 - Отже, цей шлюб приблизно подвоїть ваші статки. Я зв'язувався з компаніями зазначеними у контракті. Вони про нього знали, та з нетерпінням чекали на подальший розвиток. Вам пані Рефір, також передбачається виплата круглої суми. Оскільки в договорі стоїть купа підписів та штемпелів, анулювати його невдастя ніяк. Всеж існує спосіб, я про нього розповідав. Компенсацію компаніям потрібно виплатити протягом місяця. 

 - Рембрант, думаю те, що ви по сто разів будете повторювати одне й те саме результату не дасть! - Обізвався Доріан Альхич, - Маргарет, на жаль вибору немає. Весілля відбудеться за місяць.

 - Що? Ви взагалі розумієте що говорите! Я згоди не давала! - Крикнула розлючена жінка.

Анна дивилася на неї. Вона знала цей погляд, погляд матері, що щосили намагається врятувати своє дитя, знала, але зрозуміти не могла.

 - Маргарет ми знаємо, в якому ви зараз стані. Подумайте, наш син, для вашої доньки не просто хороший варіант, а шанс, що випадає раз на життя. Тим паче грошей для компенсації у вас немає. Я обіцяю, що буду піклуватись про неї, та про її безбідне життя. Ваша сім'я більше ніколи не буде там де зараз. Подумайте до ранку, Маргарет, добре подумайте... 

Доріан та Анна зібралися йти, попередньо надали установи одному з охоронців, аби підготували кімнату для ночівлі гостей. Маргарет роздивлялась будинок, та зібравшись з духом сказала:

 - Зачекайте... Я, я згодна - рішуче промовила вона.

Марія дивилась в монітор та не могла повірити.

 - Що?! Мамо, що! Як?!

Адріан схилився біля Марії та прошепотів:

 - Тебе продали, дитинко...