Частина 6

Марія не спала майже всю ніч. Ось так, за одну мить може змітися життя... А ще вчора, вона, як завжди, ходила до школи, боялась завалити іспит з фізики, а чи повернеться вона тепер? І взагалі, чи відпустять її додому? Вони ж не будуть тримати її тут силою? Хоча послухавши Анну, тримання силою, це ще не найгірше. Ці думки розвивались в голові Марії протягом всієї ночі, вона навіть не помітила, як зійшло сонце.

 - Вітаю пані, я ваша покоївка. - Сказала молода дівчина, -  пробачте, я не постукала, думала, ви ще спите.

 - Як тебе звати, і скільки тобі років? - Марі була здивована побачити когось о цій порі. Тим паче вона навіть не замислювалася, що в неї колись може бути покоївка, тим паче, до неї тільки в той момент прийшло усвідомлення, що минула ціла ніч.

 - Еліза, пані, 17 років. Мій батько садівник, а пані Анна хотіла, щоб вам прислуговував хтось вашого ж віку. Я ознайомлена з традиціями та манерами цієї сім'ї, тому я, також, один з ваших так званих вчителів.

У Марії сильно боліла голова, вона не до кінця розуміла сенс всіх слів, сказаних Елізою.

 - Після сніданку вас чекають вчителі. Потрібно дізнатись на якому ви рівні, також весілля відбудеться через місяць, тому непотрібно зволікати. - Сказала дівчина на останок та вийшла.

Марі добре пам'ятала слова Анни. Їх було аж моторошно, коли вона їх згадувала. Через силу вона вдяглась та пішла вниз. Там її чекав вчетель. Після багатьох тестів і запитань, він зробив висновок, що не все втрачено, і, якщо почати підготовку зараз, то можна зробити з Марії леді. 

Після, кожен день Марії починався однаково. Вона не бачила ні Адріана, ні Анни, ні навіть пана Доріана. Часом їй здавалось, що вона божеволіє. Так пройшло два тижні, аж раптом на черговому занятті з етикету в двері постукали. Це був ніхто інший, як Адрі:

 - Вітаю! Міс Глорія, можете бути вільними, я сам проведу урок, разом дізнаюсь, скільки вона вже вивчила. - Сказав він та якась незрозуміла усмішка заграла на його обличчі.

 - Так пане, - сказала вчителька та вийшла.

Адріан сів на її місце.

 - То... Чого ж ти навчилась за цей час? Давай перевіримо... - Сказав він, а його грайлива успішка ставала ще ширшою.

 - Я навчилась всього, що мені говорити, не хвилюйтесь, соромити вас я не стану. - Не відриваючи очей від підручника відповіла Марія.

 - Я бачу ти горда. Дам тобі пораду, сховай свій характер подалі, мені звичайно подобоються дівчата з перцем, але ти не той випадок, тип паче не в моєму смаку, без образ, принцеско. Пам'ятай, що осоромити родину ти не маєш права, якщо подібне станеться...

 - У вас така сімейна традиція, кидати погрози! 

 - Що? Як ти смієш?!

Адріан дивився на Марі з усією люттю, але вона ні трохи не боялась.

 - Твоя мати змусила мене тут залишитись, вона дала мені зрозуміти, що осоромити родину я права немаю, але не думайте, що я буду мовчати, для мене ви ніхто! І я точно не стану вам коритись та терпіти образи.

Адріана дуже здивувала такій відповідь, на хвилину він навіть задумався, як краще відповісти.

 - Ти просто невдячна, брудна дівка! Як ти смієш так говорити! Зараз ти маєш тихо сидіти та вчити етикет, а натомість перечих та обмовляєш мою матір! Мені соромно називати тебе своєю нареченою!

 - Навзаєм, пане!

Адріан рідко показував справжні емоції. Зазвичай, він спочатку думав, а потім говорив, зараз же в його голову не могло прийти жодної красивої відповіді. Він вважав, що ця дівчина буде, щось подібне до прислуги, але він помилявся, дуже сильно помилявся...

Марія встала, зібрала підручники та пішла на гору. 

 - Куди ти йдеш? Ми розмови не закінчили!

 - Пробачте, але ваша компанія мені не подобається, тому я маю йти! - Сказала на останок Марія та показаво зробила реверанс.

Адріан замислився, ніколи за його життя, ніхто так з ним не наважувався розмовляти...