Частина 8

Шофер підвіз Марі аж до самого дому. Як тільки вона вийшла з машини відчула рідний запах. І дарма, що повітря забруднене газами та іншими хімікатами міста. Це її дім, її куточок та її повітря. Вона пішла до своєї багатоповерхівки. На годиннику 13:00, мати ще на роботі, брат у школі, а сестричка в садочку. Марі взяла у сусідки ключ, аби потрапити до квартири. "Як завжди прибрано" - подумала вона. Приготувавши смачну вечерю, Марі сіла за стіл та не могла дочекатись. На мить, їй здалося, що ніякого контракту не існує, і зараз, як завжди, вона повечеряє з сімєю, а потім вкледе Анджелу спати, розкаже їй нову казку, чи якучь історію.

І ось, вхідні двері відчинились, ось малютка Анджи біжить з криками на руки МаріЇ. Деніал, як завжди ніжно обіїмає її, так вони стоять хвилин десять. Маргарет не може намилуватись своїми дітьми, але просто стоїть біля дверей. Не дозволяє собі підійти блище. 

Після довгих обіймів, вони сіли вечеряти. Смішки та жарти вперше за два тижні залунали в квартирі. Навіть квіти на підвіконні, немов раділи. Чи можна сказати, що це була мить щастя? Для Марі, без сумніву. Вони ще довго сиділи за одним столом та говорили. Анджи вже засинала на руках Марії. Вона віднесла її до ліжка. Як завжди вкрила ковдрою та поцілувалав лоб.

 - Марі, побудь біля мене. - Промовила Анджи.

 - Звичайно, сонечко. - Сказала Марі та лягла біля.

 - Ти завтра знову поїдеш? - Спитала вона трагічним голосом.

 - Я повинна, сонечко.

 - А пам'ятаєш ти розповідала мені про дівчинку, яка жила звичайно, а насправді була принцесою, а потім її забрали у замок. Вона ще дуже сумувала за прийомними батьками, але потім вони переїхали в замок. Ти, як вона! - Сказала Анджи посміхаючись.

Марі також їй усміхнулась.

 - Вона була принцесою по крові, а я хто, принцеса за контрактом? - Вони обидві почали сміятись.

Марі ще трохи побула біля Анджи, та коли маленька заснула, пішла.

В коридорі стояв Деніал. Він чекав доки Анджи засне. Як тільки Марі вийшла з кімнати, він міцно її обійняв.

 - Тебе ніхто не ображає? - Спитав він, не випускаючи Марі з обіймів. 

 - Ні, не хвилюйся, я всіх ображаю. - Сказала Марі та засміялась.

З дитинства - це був її дар. Навіть коли все погано, коли на очах сльози, вона вміла розрадити. Лише одного її погляду з усмішкою було достатньо, аби заспокоїти, а якщо додати жарт, то суму взагалі ніде не було. Але це допомогала іншим, не їй... 

 - Все йди спати, завтра до школи рано вставати. - Сказала Марі.

 - Надобраніч... - Сказав Ден та відпустив її.

Маргарет все ще сиділа на кухні.

 - Мамо, - вперше за вечір Марі заговорила до мами. - Будеш чай?

Маргарет подивилась на неї та всміхнулась:

 - Буду. - Сказала вона протерши очі.

Марі заварила дві склянки чаю, та сіла навпроти Маргарет.

 - Я хочу поговорити з тобою про батька. - З серйозним виглядом сказала Марі.

Маргарет прикусила губу.

 - Що саме тебе цікавить?

 - Як ти взагалі за нього вийшла?

Маргарет подивилась спочатку вниз, а потім знову на Марі. Вона тяжко вдихнула та зібравшись сказала:

 - Спочатку він був хороший. Навіть дуже хороший, всіляко намагався привернути мою увагу, а коли запропонував одружитись, бабуся, моя мама, наполягла. Юнак з гарної сім'ї, закоханий у мене, що ще було потрібно...

 - А ти його кохала? - Спитала Марі з всією серйозністю в очах.

Маргарет лише дивилась на неї, та немогла сказати жодного слова.

 - Мами теж мають право на помилку. - Сказала Марія та обійняла її з усієї сили.

На цьому й закінчився вечір. Уже була глубока ніч. Марія запевнила маму, що пробачила, але це не так. Вона не розуміла, Маргарет зробила помилку, чому ж вона продовжує... Чому згодилась на це? Так варіантів майже не було, Анна б залякала і її, і всю сім'ю, але вона так легко погодилась на все... Ця думка, що мама, навіть, без сумнівів, майже відразу продала її... - Ця думка вбивала Марію...