Частина 11

День почався трохи похмуро, дощ йшов майже цілий день. Як завжди Еліза прийшла будити Марію.

 - Вставай і співай, - крикнула Еліз та роздвинула штори. - Сьогодні багато роботи, Анна з самого ранку  дала мені купу настанов, тому давай швидше.

Марі встала по-особливому, її хотілось лише усміхатись, хоч вона й сама не розуміла чому.

 - Дивно, на тебе це не схоже, - задорливо говорила Еліза.

 - Еліз, Еліз, - говорила Марі, та взявши дівчину за руки почала кружляти по кімнаті. Вперше за довгий час, вона сміялась, як вдома.

 - Та, що вже сталось, говори! - Сказала Еліза вдаючи строгість.

 - Чому має щось статись? - Сміялась Марі.

 - Дай вгадаю, ти знову поїдеш до рідних?

Мері перестала усміхатись. 

 - Еліз, вчора Адріан приходив до мене, і запропонував почати все спочатку, можливо він не такий поганий, як я вважала. 

 - Марі, ти дозволиш мені дещо сказати, - пригнічено спитала Еліза.

 - Так, Еліз, звичайно, кажи!

 - Я знаю Адріана дуже довго і... Він вміє пудрити міски наївним, я бачила це не раз. Ти моя подруга, і я не хочу, аби він зробив те саме з тобою. 

 - Елізо, ти про що?

 - Марі, я тебе попередила, а ти приймай рішення сама. - На останок сказала Еліза, та пішла за сніданком.

Марі сильно замислилась, все ж цей юнак через півтора тижні стане її чоловіком...

Весь день Марія повторювала вивчений етикет та готувалась до вечора. Невдовзі Еліза принесла їй сукню. Цього разу, вона була червоною.

 - Вже час вдягатись? - Спитала Марі.

 -  Ну, ще є півгодини. - ВІдповіла Еліз.

 - Еліз, Адріан справді такий?

 - Ти волієш правду чи брехню? - Строго спитала Еліза, - якщо правду, то так, Марі, будь обережна.

 - Я зрозуміла, так, давай одягатись.

Марі була повністю готова, сукня чудово підкреслювала її фігуру, а зачіска - овал лиця. Як і того разу, Адріан зайшов до її кімнати, аби власноруч провести до машини.

 - Ну, що ж я бачу ти готова, нам час їхати, - саказав Адріан та всміхнувсь.

Марі ніколи не судила людей за розповідями інших, але всеж, була трохи насторежена. 

 - Так, поїхали.

Їхали та йшли, вони мовчки, кожному було торохи ніяково, та й почати розмови ніхто не наважувався.

Анна та Доріан їхали окремо, але на місце приїхали одночасно.

Захід почався вчасно. Марі вперше опинилась у такому товаристві.

 - Марі, там стоять мої друзі, ходімо я тебе познайомлю, - вперше за вечір заговорив Адріан.

 - Ні, дякую, мені трохи погано, я радше тут постою. - Сказала Марі.

 - Ну, як бажаєш, - відповів Адрі - тоді, можливо, підемо на свіже повітря?

 - Ні, дякую, йди до друзів, зі мною все гаразд.

 - Ну, як скажеш, - на останок відповів Адріан та пішов.

Марі стояла сама біля колони, там, їй здавалось, що ніхто її не помічає, але помітили... Пан Доріан побачивши її, відразуж почав представляти всім знайомим.

 - Це моя майбутня невістка, - ці слова він промовив разів 20 за вечір.

 - Пане Доріан, мені потрібно до вбиральні, дозвольте я відійду.

 - Звичайно, моя люба, йди, але потім знайди мене.

Марі була рада, що вирвалась, тікаючи, вона навіть і не помітила, як хтось схопив її за руку.

 - Марі, куди тікаєш? - Посмухнувся Адам.

 - Подалі звідси, - засміялась Марія.

 - Я йду подихати свіжим повітрям, можливо, підеш зі мною?

 - Залюбки...