Частина 14

Хоч загрози для життя Марії не було, лікар наполіг, аби Марі до ранку залишилася в лікарні. Адріан відчував провину, тому запевнив батька, що залишиться з нею. Доріан перечити не став. Ранок настав швидко. Всю ніч Адріан провів у палаті біля Марії.

Марі потроху відходила від знеболюючого, коли вона прокинулась, то дуже здивувалась побачивши Адрі.

 - Ти, що пробув тут всю ніч? - Звернулась вона до нього та розбудила.

Адріан швидко встав з дивану та протер очі.

 - Ні, я щойно прийшов, - сказав він.

 - А як же, - відповіла Марі та всміхнулась.

 - Я піду принесу тобі сніданок.

 - Я не голодна, - сухо сказала Марі.

Адріан сів поруч, біля неї.

 - Ти... ти досі сердишся на мене? - Спитав він опустивши очі.

 - Так серджусь! Ти мав мене захистити! Вони ображали мене, а ти просто сміявся. Через тебе я зараз тут!

 - Я знаю, будь ласка, вибач мене, я обіцяю, більше такого не буде.

 - Звичайно не буде! Я більше ніколи не піду на зустріч з такими людьми.

 Настала тиша...

 - Я все ж таки принесу тобі сніданок, - сказав Адрі та не чекаючи відповіді вийшов.

В цей момент до палати зайшов лікар.

 - Ну що, юна леді, як ви себе почуваєте? - Сказав лікар та всміхнувсь.

 - Трохи болить голова.

- Нічого, це нормальна реакція організму на препарат, скоро біль мине. У вас залишиться маленький шрам на лівій нозі.

 - Маленький?! - Скликнула Марія, - та в мене пів ноги зашито.

 - Ну, за те у вас залишаться спогади. Я маю йти, а вас випишуть по обіді. А, до речі, не навантажуйте ногу кілька днів, шви можуть розійтися.

 - Добре, дякую лікарю.

Марію виписали вчасно. Як же вона не хотіла повертатись до маєтку Альхичів. Адріан намагався підбадьорити її, але вона була непохитна. Їй було дуже сумно, а ще вона дізналась, що мама була в лікарні, і навіть не провідала її...

До маєтку вони знову їхали в тиші, Адрі допоміг їй вийти з машини, та йти. Зайшовши до головної зали Марі здивувалась, адже мама та Анна сиділаи там. Анна побавши їх відразу підійшла.

 - Марі, думаю тобі потрібно декілька днів побути вдома, ти, мабудь, дуже стомилась , - говорила вона, - ми не чекали тебе так швидко, але я зараз же повідомлю водієві, аби тебе відвезли.

Марі зраділа такій пропозиції.

 - Звичайно! Мамо поїхали скоріше, - звернулась вона до Маргарет.

 - Ні, Марі, твоїй мамі потрібно тут ненадовго залишитись, але ти їдь зараз, - переконливо говорила Анна.

Марі була спантеличена такою відповідю. "Вони щось приховують від мене" - подумала вона.

 - Що ви намагаєтесь сховати?! - Говорила Марі.

 - Маріє, що за тон? - Одізвалась Маргарет, - зараз ти поїдеш додому, та будеш чекати на мене там.

 - Мамо! Як ти можеш так зі мною розмовляти?! Все, що тут обговорюється повз'язано зі мною! І я маю право знати все, що ви обговорюєте.

 - Маріє я не буду повторювати двічі, ти їдеш додому негайно! - Закричала Маргарет.

Марі не впізнавала свою маму, її очі налилися слізьми.

 - Я ненавиджу тебе... - Прошепотіла вона, але почули всі.

Після цих слів, Марі заплакано вибігла з кімнати, вона навіть не відчувала болю в нозі.

Адріан був настільки злий, що не стримав свого язика.

 - Ви не маєте права називатись матір'ю, - злісно сказав він до Маргарет та пішов шукати Марію.

Він побіг до саду, всюди кричучи її ім'я, його почула Еліза.

 - Адрі, що сталось, - спитала вона.

 - Еліз, ти не бачила Марію, вона кудись втекла, я її ніде не можу знайти.

 - Марію? Так бачила, ходім, - сказала вона та повела його до чорного входу будинку.

 - Ну, і де вона! - Сердито спитав Адрі.

 - Не знаю, можливо знову втекла, - кокетливо говорила Еліза.

 - Ти, що граєшся зі мною?

 - Можливо, - сказала Еліза та поклала руки на плечі Адріана.

 - Еліз, не зараз будь ласка, - говорив Адріан.

 - А коли, ти взагалі на мене не зважаєш останнім часом, - так само кокетливо відповіла Еліз, та ніжно поцілувала Адріана.

 - Все, годі! - Крикнув він, та відштовхнув її, - потрібно знайти Марію!

 - Марію, спаравді? Ну то біжи, шукати, а то ще зникне твоя люба наречена! - Сердито говорила Еліза.

 - Елізо. я сказав, не зараз! - Сердито крикнув Адрі, та відвернувсь, аби впевнитись, що їх ніхто не бачить і не чує.

Але як тількі він повернув голову, побачив краплину крові на кам'яній плиті. Відійшовши та подивившись вверх, Адріан побачив Марію, що сиділа на мраморних сходах.

- Марі! Стій, прошу! - Крикнув він.

Але Марія навіть не чула його, вона просто побігла далі залишаючи ледь помітний кривавий слід. Зараз їй хотілось просто кудись сховатись, просто забитися в куток, аби ніхто її  не бачив...