Принцеса за контрактом

Частина 15

Марі бігла, вона не помічала болю в нозі. Несподівано для неї, їй стало зле, одна з прислуг побачивши її відразу почала бити гвалт. Марі впала без свідомості, а прокинулась уже у лікарні. Біля неї на канапі сиділа Маргарет. 

Марі її бачити не хотіла, лише відвернула голову в інший бік.

 - Доню ти не спиш, - спитала з надією Маргарет та сіла поряд.

Марі немогла дивитися на матір.

 - Йди, - сказала вона злим голосом.

 - Марі... 

 - Я сказала йди! - Крикнула вона на всю палату, - мені взагалі здається, що тобі байдуже до мене! Просто байдуже! В чому я винна? В тому, що народилася!?

 - Доню, ти...

 - Мамо, навіщо ти прийшла, - перебила вона, та іронічним тоном сказала, - я не хочу тебе бачити! Йди!

 - Марі, - ще одну спробу зробила Маргарет.

Марія ще більше починала злитись та не давала сказати матері ні слова. Врешті Маргарет вигукнула:

 - Марія! Годі, - видно, що Маргарет шкодує та хвилюється за доньку, - твій... Твій тато повернувся.

 - Що?! - всхлипнула Марія.

 - Точніше повертається, коли я на тебе накричала, він мав прилетіти, але рейс відмінили.

Марі знову захотілось плакати, вона не хотіла показувати емоцій, але очі виказували її.

 - То ось що! Так от знай, він не тількі твій чоловік, а ще й мій батько! Мій батько ясно! Ти не маєш ніякого права мене від нього переховувати, - кричала Марія, а її очі наповнювалися слізьми.

 - Марі, доню, послухай...

 - Йди, просто йди...

Маргарет пішла. Марі була виснажена, морально виснажена. 

 - До тебе можна? - Спитав Адріан та постукав у двері.

Він, не дочекався відповіді, зайшов. 

 - Привіт, як ти себе почуваєш ?... Можливо тобі щось принести... - Він що сили намагався почати діалог, але Марі лише дивилась на голу стіну.

 - Ну добре, Марі, якщо щось потрібно, я сиджу в коридорі.

Марі навіть і не глянула на нього, лише сльоза повільно скотилась по блідній щічці. 

В лікарні вона пробула чотири дні, за цей час вона не сказала ні слова. Маргарет уже, навіть почала хвилюватись про її психічне здоров'я.

Рональд - батько Марії, приїхав дві доби тому, але відвідати доньку так і не наважився.

 - З ногою вже все гаразд, але сильно наватажувати її не варто, - зазначав лікар.

Вони з мамою вийшли з лікарні.

 - Я дістанусь дому сама, - холодно сказала Марія.

 - Альхичі прислали водія, їдь з ним.

 - Я дістанусь дому сама, - так само повторила вона.

Маргарет закусила губу.

 - Ну добре, як скажеш, але зателефонуєш пізніше.

Марі просто пішла подалі від матері. Їй здавалося, що весь світ налаштований проти неї. Ненависть таки пожирала бідолашну дівчину.

 - Маріє! Маріє, зачекайте, - почувся голос водія. - Я маю наказ відвести вас.

 - Перекажіть своїм господарям, що накази виконуєте ви, а не я.

 - Але ваш батько... - Водій говорив збентежливо.

 - Я розмову закінчила, - сказала на останок Марія та пішла.

А пішла вона до свого улюбленого місця. Проходячи купу багатоповерхівок, та вдихаючи запах міста вона дійшла до парку, там були лавки майже повністю вкриті кущами, зараз трохи прохолодно, тому людей немає взагалі, але перед тим, вона зайшла до магазину, а вийшла уже з великим пакетом корму. Сіла вона на свою улюблену - третю лавку за рахунком. 

Не встигла Марі покласти ноги, як тут уже з'явились перші гості... 

 - Киць, киць, киць, - поманила вона інших.

Вона давала їм корм, а вони мурчали та починали тертись об неї, дехто навіть заліз на лавку. Вони немов забрали весь смуток та ненависть з серця. Марі сміялась та гладила кожного котика...

 - Маріє, нам потрібно поговорити, - почувся вже такий знайомий голос з-за спини.

Марі навіть не підняла голову, а лише трохи припинила сміх.

 - Так, Еліз...

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше