Частина 18

Марію розбудили дуже рано, вона майже не спала всю ніч, весь час у голову лізли різні думки. "Який же привід знайти, аби нікуди не їхати", - думала вона збираючись. Особистий водій захворів, тому довелось викликати звичайне таксі. Поспішаючи, Марі забула свій телефон та ще деякі речі. Адріан уже чекав на неї в машині.

 - Доброго ранку, - сказав юнак і всміхнувсь.

 - Якби він був добрий, - замучено сказала дівчина, вона взагалі не розуміла, як Адріан може посміхатись.

І ось, таксі рушило, Марія змирилася з думкою, що наступні два тижні проведе в компанії так званого "чоловіка". Їй дуже хотілося спати, а Адріан навпаки був дуже веселим та бадьорим.

 - Нуууу, якщо хочеш, можеш поспати у мене на плечі, - сказав він.

Марі від цих слів прокинулась. 

 - Ні! Дякую! Я краще послухаю музику, - сказала вона та потягнулась до сумки, - Адрі, схоже я забула свій телефон.

 - Ну, нічого, купимо тобі новий, - відповів він.

 - Ні, давай повернемось, він мені дуже потрібен. - Схоже Марі знайшла привід не їхати у весільну подорож.

 - Марі, ми не встигнемо на літак, повертатись ніхто не буде, - відповів Адрі та почав трохи сердитись.

 - Або ми зараз же їдемо по телефон, або я виходжу з машини! - Погрожувала дівчина.

 - Я вже сказав! Повертатись ніхто не буде! - Крикнув Адрі.

 - Як бажаєш! Зупиніть машину, - сказала вона водію.

Таксі з'їхало з дороги. Марі без вагань вийшла з машини і попрямувала вздовж дороги. Адріан спочатку просто дивився, а потім вибіг за нею.

 - Марі, зачекай, куди ти йдеш?! - Кричав він їй в слід.

Марія лише пришвидчувала рух. Вона почувала себе переможницею.

Адріан нарешті її наздогнав та схопив за руку.

 - Маріє! Повертайся в машину! - Він був дуже злий.

Але не встигла Марі промовити слово, як вони побачили своє таксі, що рушило вперед.

 - Гей! Ти куди?! Зупинись! - Кричав Адріан вслід машини.

 - Чорт! Це! Це ти винна! Ти хоч розумієш?! Я не взяв не телефона, не грошей! - Перелякано кричав Адріан.

 - Не підвищуй на мене голос, - говорила Марі.

 - Не! Не підвищувати голос! Ти хоч розумієш де ми?! - Так само кричав Адрі.

 - Десь біля села Алісівки, - спокійно відповіла Марі, та показала рукою на дорожній знак.

Адріан роздивився навколо, лише ліс. За весь час, що вони пробули на дорозі не проїхало жодної машини. Уже підіймалось сонце, тому було прийнято рішення йти. До села 10 кілометрів, як було написано на знаку. Йшли вони приблизно чотири години, сонце підіймалась все вище. За весь час не проїхало жодної машини, жодного перехожого. Адріан та й Марі також, пошкодували про своє рішення йти, а особливо Марі пошкодувала, що влаштувала це все, можливо, якби вони залишились на дорозі, то змогли зупинити машину, але хто захоче брати двох молодих людей без грошей, та ще повірить, що це знамените подружжя Альхичів, - так вони сварились майже всю дорогу. І нарешті, знак з написом "Алісівка". Зараз приблизно 11:00. Вони обоє дуже стомилися, тому зайшли у перший же дім на початку села. Дім виглядав вбогим, дуже вбогим, як на думку Адріана.

Марі постукала у вікно. Вийшов старий чоловік в трохи подертому, старому одязі.

 - Доброго вам дня, пане, - говорила Марі, - ми заблукали, не підкажете, як дістатись до міста?

Подивившись на них, дідусю стало шкода. Він лагідно усміхнувся.

 - Дітки, а чиї ви будете?

Адріан уже відкрив рота, та хотів сказати своє знамените прізвище, але Марія враз його перебила.

 - Ми дідусю, не тутешні, нас таксист пограбував, у нас не телефона, не грошей.

 - Ого! Новини, ну чим вам допомогти?

 - Дайте телефон, будь ласка, - сказав Адріан.

 - Ой, синку, у нас зв'язку майже немає. Ви ось що, завтра п'ятниця, буде їхати автобус о шостій ранку, сідайте та й їдьте.

 - Але ми зовсім не маємо грошей, - говорила Марі.

 - Ну, я вам можу допомогти, у мене роботи по господарству на всіх вистачить, допоможете, я вам і грошей на дорогу дам.

Адріан трохи відвів Марі в сторону та почав шепотіти:

 - Ходімо далі, можливо в когось іншого буде телефон.

 - Адріан! - сказала Марі та вирвала свою руку, - мені боляче взагаліто, ти можеш робити як захочеш, а я залишаюсь.

- Ну вибач, - Адріану трохи стало соромно, він спокійно говорив далі, - Марі, ти справді хочеш залишитись тут? Серйозно? А раптом він маньяк, ходімо далі.

 - Серйозно? А кращого придумати не міг, йому на вигляд під сімдесят. Послухай, краще залишимось тут і точно знатимемо, що завтра поїдемо, хто ще нам захоче допомогати?

Адріан уже був не в силах сперечатись. Дідусь запросив їх до будинку, на кухні сиділа старенька бабуся.

 - Ну, що кохана, давай гостей годуй! - Крикнув дід на всю кімнату.

Жінка трохи підскочила, але Адріану і Марі була рада. Швидко накрила на стіл та поставила чайник. Адріан роздивлявся будинок, всередині він ще вбогіший ніж зовні. Але було в ньому щось таке, що створювало затишок, і Адріан до останнього не міг зрозуміти що, на відміну від Марії.

Добре підкріпившись, вони пішли за дідом, а той показув їм, що і як потрібно зробити.

Гарували вони цілий день... Але роботу робили на совість, нарешті почало темніти, і останнім завданням було напоїти худобу. Вони підши до колодязя, обидва спітнілі та стомлені, здавалося, що зараз, вони впадуть. Адріан з останніх сил витяг воду з дуже, на вигляд, старого колодязя та почав переливати її, проте, його рука не витримала навантаження, і пів відра крижаної води вилилося на Марію.

 - Ой, Марі, вибач, - говорив він.

Марі декілька секунд стояла нерухомо, а потім взяла відро та весь залишок води вивила йому на плечі. Так вони не сміялись уже давно. Марі почала тікати, а Адріан щосили витягав наступне відро, зрештою вони з ніг до голови були мокрі. Марі сіла на зелену траву, Адрі сів поряд. Вони дивилася однин на одного та посміхались. Але усмішка з лиця Марії зникла.