Частина 20

Марія заплакано йшла у напрямку сходів, їй зараз хотілось впасти, прямо тут, прямо на холодну підлогу головної кімнати, де грає жива музика, а гості весело танцюють. Червона сукня до полу заважала її бігти, тому доводиться спокійно йти, і сподіватися, що ніхто не помітить. Ці маски, вони збивають з пантелику, здається, що танцюють не люди, а демони, а вони й справді демони, більшість це точно. Марі забула маску у саду, зараз вона так потрібна, зараз аби лише сховати очі. Ось залишилась лише половина шляху, вона потрапить до своєї кімнати, тільки б не перечепитися, тільки б ніхто з купи  розмальованих гостей її не помітив. Але враз хтось схопив її за руку, сильно, але водночас ніжно. Марі спробувала вирватись, але відпускати її ніхто не збирається, вона повернула голову, аби побачити людину, що так упередженно, схопила її. Але не встигла вона сказати слова, як ніжно - рожеві губи поцілували її... 

За три дні до...

Анна посміхаючись проводила гостей до виходу, Адам не зводив Марії очей.

 - Ми надішлемо вам запрошення сьогодні ввечері, - говорила вона.

 - Так, звичайно, з нетерпінням чекаємо, - відповів батько Адама.

Гості поїхали, а з ними зникли і фальшиві усмішки. 

 - Яке запрошення? - Спитала Марі у всього сімейства.

 - За декілька днів у моєї дружини день народження, ми не планували робити свято, але ви нікуди не полетіли, а пресу потрібно задобрити. - Говорив Доріан.

 - Мамо, дозвольте я розповім дружині про тонкощі наших традицій, - звернувся Адріан.

 - Так, сину, звичайно, думаю так навіть буде краще.

Доріан майже відразу кудись поїхав, а Анна й без того мала купу справ, тому її весь день майже не було видно. В головній кімнаті залишилися лише Марі та Адрі.

 - Ну то що, збирайся, - сазав Адрі, і як завжди хитра усмішка.

 - Куди? - Спитала Марі.

 - Побачиш, давай швидше поки мати не спалила, - говорив він.

 - Ого, Адріан Альхич знайомий з місцевим жаргоном, добре я зараз, - відовідала Марі ледве стримуючи сміх.

Вони сіли в машину,

 - Куди ми їдемо? - Спитала Марі.

 - Марі, наші свята, я навіть не знаю як почати, - трохи сором'язливо горив Адріан.

 - Я сподіваюсь, ви не приносите в жертву ягнят, - говорила весела Марія.

Адріан подивився на неї, і знову пустив легку усмішку.

 - У нас... Ем... - Адріан почесав потилицю, - у нас принято влаштовувати показуху, але не просту, як середньовічні бали.

 - Бали? Серйозно, - спитала Марі та заскалила зуби.

 - Так, і зараз ми їдемо обирати тобі сукню, - знову усмішка.

Марі глибоко вдихнула та подивилась у вікно. "Зізнайся Марі, тобі це подобається" - говорила вона подумки сама до себе.

Машина зупинилась, Адріан взяв її за руку, та повів в середину величезного торговельного центру. Вони зупинились біля першої вітрини з одягом.

 - Як тобі ось ця? - Спитав її Адріан та дивився на пишну рожеву сукню.

 - Ні, вона не дуже...

 - Може хоч приміряєш?

 - Ні, - відповіла Марі.

Вони пішли далі, але яку б сукню Адріан не пропонував, вона відповідала - ні.

 - Так, все, годі, давай міряти, - намагався він говорити серйозно.

Враз в їх очі впала одна сукня, червона як кров, вона була ідеальною.

 - Я вирішила, - сказала Марі.

 - Може хоч приміряєш?

 - Ні, я знаю, що вона для мене.

Вони ходили по центру загалом 4 години, і ось нарешті покупка була у руках Адріана.

 - Я зателефоную водію, - пригнічено говорив він.

Марі хвильку подумала, її так не хотілося повертатися у маєток.

 - Адрі, - зверталася вона.

 - Що? 

 - Нічого... Дзвони водію...

 - Добре зараз, - відповів він та дістав телефон.

Водій приїхав швидко, Адріан поклав пакет з сукнею на заднє сидіння, і сказав водію, "рушай".

Марі лагідно всміхнулась.

 - А як же ми? - Спитала вона.

 - А нам не подорозі, - сказав він, оголовши білосніжні зуби. 

Він показово нахилився до неї та простяг руку. 

 - Марія Альхич, чи дозволите мені сьогодні бути вашим провідником, - говорив Адрі трохи іншим голосом.

Марі лише усміхнулась та пішла вперед, Адрі побіг за нею. 

Спочатку вони добряче наїлися морозива, 

 - Дивись, - говори Адріан, - ходімо покатаємось.

 - Ні, я не вмію, - відповіла Марі.

 - Та ходім, складного немає нічого.

Адріан потягнув її руку у бік роликової доріжки. І ось Марі вперше стоїть на роликових ковзанах, ну як стоїть, намагається. Вона спробувала переставити ліву ногу, але враз втратила контроль та почала падати лицем уперед.