Частина 24

Минув місяць від моменту останнюї зустрічі Марії - Ілуїзи Рефір та Адріана - Мартіна Альхича. Ніхто з сімейста Альхичів не намагався зв'язатися ні з нею, ні з мамою Марії. Деніала успішно виписали з лікарні, і він вже, як два тижні був вдома.  Було дивно, коли на Марію серед вулиці нападали журналісти, розпитуючи про її шлюб, та стосунки з сім'єю Адама, але згодом, як і всі, журналісти забули про неї, приділяючи більше уваги сімейству Альхичів. Марі повернулась до звичайного життя, вважайчи декілька осанніх місяців казкою. Біль від розбитого серця потроху вчухав, його витіснили любов Маргарет, що осаннім часом приділяла більше уваги дочці, також Деніан, що весь час підбадьорював її. Марі почала більше часу проводити зі шкільними друзями. Нові знойомства та любов рідних досить швидко втамували біль, і, навіть, з'явився один новий юнак у їх компанії, що приділяв Марії значну увагу. Він часто проводжав її додому, та, навіть, декілька разів заходив в гості. Але, якби сильно Марі не намагалась позбутись думок, щоночі вона згадувала всі щасливі моменти пройдені разом з Адрі, як вони спочатку сварилися, як потрапили в глухе село, як танцювали на весіллі. Вона намагалася відпустити ці думки, а потім вирішила сховати їх, вона відпустила Адріана та вирішила почати нове життя. Він залишиться у її житті, але лише, як приємний спогад - визначила для себе Марія... Проте, про контракт ніхто не забував. Маргарет з Марією не могли зрозуміти чому все так спокійно,  аж поки Деніал не побачив новину в газеті, де пан Доріан розпівадає про сварку між сім'єю Адама та Альхичів, Адам за велику суму та вимогою батьків, піддтвердив прессі, що не мав з Марі жодних романтичних спосунків, а той поцілунок ніщо інше, як дитячі забавки.

 - Схоже, що пан Доріан, заплатив журналістам, аби вони не чіпали мене, - промовила Марі.

 - Хіба таке можливо? - вимовила Маргарет.

 - Я, навіть не знаю, у будь-якому разі, контракт був, є і буде, не розумію, що вони хочуть робити...

 - Поки вони тебе не чіпають, я спокійна, менше думай про це, - дала пораду Маргарет.

... Того дня день починався, як звичайний. Марі була на кухні з сім'єю. Деніал, зайшов в квартиру з поштою. Маргарет взяла декілька листів та газету, та почала їх перебирати.

 - Знову платіжки, - говорила вона, - Марі, а цей лист для тебе, - сказала Маргарет простянувши донці конверт. 

 - Адреси відправника немає, - сказала Марі вголос, - ну добре, я потім прочитаю. - Сказала вона та поклала конверт до сумки.

Поснідавши, Марі сказала, що піде прогулятися, хоч насправді, хотіла прочитати листа без сторонніх очей.

Вона пішла до парку, і сівши на одну із лавок, дістала конверт. Повільно його відкрила:

"Моя люба Маріє,

Моє світло, моя донечка. Не подумай, я адресував лист тобі, не тому що люблю тебе більше,я люблю вас всіх однаково, в конверті лежать ще декілька повідомлень для твоєї мати та брата, передай їх, будь ласка. Доню, якщо ти отримала цей лист, не сумуй, я прожив хороше життя, я залишив після себе достойний слід. Коли пишу ці рядки, в думках відразу з'являється твоя маленька, наївна посмішка, наші прогулянки разом. Не сумуй, не оплакуй, не бійся. Я не хотів, аби твоя мама вважала мене поганцем, я любив її, і зараз дуже люблю, світ жорстокий, усвідом це. Доню, не ховайся, не бійся показувати та розділяти свій біль з іншими - це найкраще що ти можеш зробити для рідних, дозволь комусь допомогти тобі. Ти дуже схожа на мене, знаю це смішно, але не будь схожа на мене! Борись за своє щастя, за свій куток, за свої думки, за принципи та почуття!

            Я люблю тебе,

                                            Тато."

Марі тихо встала з лавки. Вона побігла додому дуже, дуже швидко.. Марія трохи просльозилася, але пообіцяла собі, що це будуть останні сльози у її житті. Вона віддала матері конверт та побігла до кімнати. Взявши телефон, Марі без вагань написала декілька повідомлень, а потім спіймала момент, коли мама прочитала лист. 

Маргарет сиділа на кухні. Вона вчитувалася в кожен рядок і зблідніла. Марі сіла біля неї та обійнала.

 - Це був його вибір, не муч себе, він так вирішив, ми мусимо поважати, - тихо говорила Марія.

Маргарет, вчитуючись, взяла Марію за руку.

 - Я піду покличу Дена, добре? - Сказала Марі та вийшла.

Маргарет відчула сором за те, що так кляла свого чоловіка весь цей час. Деніал прийшов прочитати свій аркуш, а Марі на телефон прийшо сповіщення. Прочитавши, вона сказала:

 - Мені зараз потрібно йти, я повернусь у вечірі, - сказала вона та захлопнула вхідні двері...