Біля річки.

• - Дивлюся на тебе і дивуюся, звідки ти такий узявся - Гліб подивився на домовика, який спритно примостився у нього на плечі.
• - це ти про що?
• - ну ти весь такий неординарний.
• - неординарний, це типу дивний.
• - ну як би так, чого вартий колір твого обличчя, ходячий мрець, а очі ти ж не сліпий.
• - ні я не сліпий, це все моє прокляття - домовик на мить задумався.
• - хм, дивно дивно – Гліб не витримав.
• - що дивного, не зрозумію.
• - та думаю, кому ти здався, щоб тебе проклинати.
• - ти знаєш, я б тебе стукнув, але дрібницю всяку не б'ю - Ілюшка розреготався, мало не впавши з плеча. Ішли вони вздовж річки вузенькою дорогою, такою вузькою, що упряжка з одним конем, навряд чи змогла б проїхати. Ще через метрів сто, намалювалася саме така упряжка, тільки ось мужик не їхав, а вів її, щоб та не впала.
• - не підскажете, до міста Белз далеко? - спитав Гліб, але відповіді не отримав, мужик швидко йшов опустивши голову. У упряжці сидів ще хтось, з головою закутаний у ганчір'я, зрозуміти, чоловік то чи жінка, було складно.
• - от мужлан який, хоч би слово сказав, навіть не буркнув - обурювався Ілюша.
• - мабуть дуже поспішає. - вони пішли далі, річка тяглася ще досить довго, поки вони не вийшли на розгалуження де і зупинилися.
• - ну і куди далі? – звернувся Гліб до Іллюші.
• - ну давай наліво – Ілюшка стояв на своїх маленьких ніжках, поставивши руки в боки.
• - це ти точно знаєш чи вгадуєш.
• - ти чув про те, що домові приносять затишок та удачу до дому.
• - а це тут до чого.
• - при тому - майже крикнув Іллюша - з моєю вдачею ми просто не можемо заблукати. - Гліб одразу ж і сів, не знаючи що й відповісти.
• - весь цей час ми йшли навмання.
• - ні, до цього моменту я дорогу точно знаю, цього розгалуження я не пам'ятаю, ми тоді з дідом зимою їхали, все було якесь не таке. - Гліб присів на невеликий камінь порослий травою. Не минуло й п'яти хвилин, як повз них галопом проскакали три коні, з трьома вершниками.
• - ти це бачив, мало нас не зачепили, негідники - Гліб сидів мовчки, ці вершники, мабуть, його схвилювали, бо він одразу ж змінився в обличчі. - Ти чого такий похмурий став, невже зачепили тебе.
• - я їх знаю - ледве чутно промовив він.
• - твої друзі чи що.
• - ні, нам потрібно швидко за ними, інакше буде пізно.
• - та хто ж вони такі - встиг крикнути Іллюша, але Гліб уже його не чув, зрізаючи вздовж ліска де це було можливо, він попрямував у бік тієї самої упряжки. Незважаючи на те, що Гліб здавався слабким на вигляд, він біг дуже швидко, долаючи складний рельєф. У нього навіть не з'явилося задишки.
• - та-ку-ди-ж-ти-так-ска-чеш? - ледве тримаючись спитав Іллюша.
• - ці вершники, збирають людей, і віддають на корм канібалам, я чомусь певен що вони біжать саме за тією упряжкою, ми повинні їм завадити.
• - ти це не жартуєш, їх там троє величезних мужиків, ти певен, що воно нам треба. - Гліб різко зупинився і присів, при цьому тицьнув пальцем Іллюшу, щоб той мовчав. Гліб був над дорогою, між дерев. Йому вдалося наздогнати вершників, які вже стояли біля упряжки. Гліб добре чув, про що вони говорять.
• - Будь ласка, я вас благаю, пощадіть мою доньку, заберіть мене, я вже старий, мені залишилося всього нічого, у неї ж все життя - в упряжці, закутана в ганчір'я, їхала дівчинка. Вершники її зв'язали і закинули на коня, прив'язавши до нього, так що вона не могла ні втекти, ні ворушитися.
• - ні старий, є приказ, є список, нічого з цим не вдієш - старий від розпачу кинувся на одного з вершників, з кишені він вийняв маленький ножичок, але не судилося, вершник ухилився і проткнув старого своїм великим мечем.
• - ідіот, про що він думав кидаючись з цим шилом.
• - тому що ідіот, подумав би, чи зможе воно пробити кольчугу.
• - достатньо вам знущатися, це все від розпачу - сказав чоловік високий. Великий меч в його руках здавався легким, він був сержантом - гаразд, по конях.
• - а зі старим що?
• - він уже не жилець, залишимо тут, може хтось підбере.
• - Гліб ти що надумав - хлопець зняв свій брезентовий плащ, скинув сумку - ти сліпий, бачив, що вони вбивають не думаючи, ти що дурник? - Гліб не слухав, схопивши кинджал він кинувся вниз. Зайняті своїми розмовами, вершники не одразу його побачили. Першим з коня впав той, що віз дівчинку. Жодних зайвих рухів, швидко і майже непомітно, лезо розсікло сонну артерію, частка секунди і він уже лежав мертвий у калюжі крові.
• - це ще що таке, швидко злазь з коня - обидва вершники були готові до бою, тримаючи у своїх величезних руках гострі мечі. Гліб рухався так спритно, його рухи були настільки відточені, здавалося, він бачив своїх супротивників наскрізь і передбачав їх рухи. Вершник, який був ближче, коли Гліб наблизився впритул, обрушив на нього всю міць свого меча. Якщо вам колись доводилося діставати заварку з чаю, ви чудово зрозумієте як складно було потрапити по Глібові. Меч вершника вдарив землю, кинджал Гліба проткнув голову.

Залишився сержант, цей був побільше тих двох, рівень його майстерності був на порядок вищим, йому навіть вдалося ухилитися при першій атаці Гліба. Він махав мечем із розрахунком, але цього було мало, достатньо було трохи оступитися, трохи забутися, щоб дати Глібу шанс, він цього шансу не проґавить.

Удар припав сержанту у плече, цілився в груди, але той вивернувся досить спритно, незважаючи на свої габарити. Тієї миті коли лезо було ще в плечі, з-під тишка прилетів удар ногою в живіт, від якого легкий хлопець відлетів убік, і поки він приходив до тями, вершник уже скакав на коні, віддаляючись все далі і далі.

Осторонь лежав ще живий батько дівчинки, Гліб до нього підійшов.

• - що, що з моєю донькою? - ледве чутно промовив той, здавалося, він не бачить навколо нічого, ніби говорив у якомусь маренні, він помирав.
• - вам залишилося не довго, краще мовчіть.
• - моя дочка, що з нею, де дочка - було ясно що йому вже не допомогти.
• - ви хочете врятувати дочку? - спитав Гліб..
• - я за свою дочку що хочеш, моя дочка, це все що в мене є, врятуй її - Гліб на секунду засумнівався, але все ж таки старий наполягав.
• - мені доведеться використати твою душу, чуєш? - він його вже не слухав, марення огорнула його свідомість, він говорив щось невиразне, він був на порозі смерті. Гліб засукав рукав своєї сорочки. На лівій руці в нього було щось написано, мова була не наша, розібрати було неможливо. Праву руку Гліб обмочив у кров чоловіка і розтер її по напису на лівій руці. Чоловік одразу й помер, без слів, криків чи останніх подихів.
• - що ж так тому і бути, ця річка мені допоможе - направивши ліву руку на річку, кров на ній відразу випарувалася, перетворившись на білий дим. Річка почала підніматися. Вершник втік далеко, ще трохи і він доскакав би до перехрестя, там був його порятунок. Але він не встиг, річка піднялася над дорогою і великою хвилею рушила йому назустріч.
• - це ще що таке, чаклунство – він повернув і поскакав у зворотному напрямку.