Втеча.

Навколо міста Белз хмари густішали. Після від'їзду князя, патрулі посилилися, обшукували всі будинки, кожну вулицю, в пошуках чужинців, що прибули нещодавно. Усіх їх заарештовували і поміщали у спеціально обладнані в'язниці. Ці в'язниці були не чим іншим, як камерами для тортур. Усіх більш менш підходящих персон, садили на прив'язь, щоб ті відчули свою нікчемність, морили голодом і сном, не дозволяючи заснути. Якщо цього було мало, били і поміщали в кімнатку, яка була скоріше труною. Розмір цієї кімнати дозволяв стояти, сісти було неможливо, світло не проникало зовсім. Без сну, тарілки супу, і можливості сісти, кожен визнавав свою провину, навіть якщо спочатку він готовий був померти та не взяти на себе те, чого не робив. Всі ми сильні духом, до моменту, поки не втратимо комфортне життя. Але все ж таки знаходилися і ті, хто не піддавався таким тортурам. Для них були створені спеціальні механізми, розтягування, різання, проколювання, після яких, навіть найсильніші та найвитриваліші, плакали як маленькі дівчата.

Але що ж вони робили з цією купою винних, адже було відомо, що це справа рук однієї людини. Усіх хто визнав провину відправляли до в'язниці, яка знаходилася далеко від міста, вище по течії. Називалася ця в'язниця Залізна діва. Вона славилася тим, що з неї неможливо втекти живим. Сама в'язниця височіла над річкою, впиваючись у самісіньке дно металевими палями, прямо по центру її русла. Той, хто намагався втекти, повинний зістрибнути і неминуче розбитися об пороги. Якщо вдавалося вижити після падіння, зносило потоком об каміння. Але якщо й цього було недостатньо, тоді той, хто побажав тікати, потрапляв у натягнуту, вздовж річки, шиповану металеву сітку. Потік притискав людину до сітки, яка впивалася в плоть своїми гострими шипами. Як і кожна рибальська сіть, у цій були свої рибалки, що стоять по обидва боки,та мають при собі арбалети. Не траплялося ще такого, щоб хтось, добираючись до засідки, залишався живим. Але якби таке й сталося, то ці лучники все завершували кількома точними пострілами.

Задзвенів дзвін, це сигнал, про те, що хтось намагається втекти. Охорона заворушилася, піднявся крик ув'язнених, загавкали пси. Ця ніч особливо темна. У цьому мороку видніються лише вогники ліхтарів. Велика тінь із гулом ляснула у воду.

• - дозорні біля сітки готуйтеся стріляти - арбалети натягнуті, запанувала тиша.
• - де він? хтось його бачить?
• - надто темно.
• - он там тінь, стріляй - полетіли стріли, одна за одною, пролітаючи зі свистом над головою ув'язненого, що вирішив випробувати свою удачу. Сітка рухалася, явно нею хтось підіймався. Ніч явно була на боці цього сміливця. Раптовий стогін, змусив дозорців реготати .
• - ніхто не втече живим із Залізної Діви – говорили вони. Раптом сітка послабла, більше ніхто за неї не тримався.
• - Він мертвий?
• - його ніде не видно.
• - дві групи дозорних, шукайте його вздовж берега, і вбийте, якщо він ще дихає, ніхто не втече живим, тільки не сьогодні.

Ситуація на вулицях Белз, ставала все напруженішою, люди нервують, адже навколо вештаються солдати в пошуках злочинця, яким може стати кожен без вини винний.

Гліб спустився до річки, людей було небагато, кілька рибалок та працівників причалу.

• - що тобі треба?
• - мені потрібний човен, я куплю, гроші є - рибалка від подиву засміявся.
• - та ти здурів, зараз тобі човен ніхто не продасть, інакше тут же відправлять у в'язницю, як співучасника, ти хіба не чув, що злочинця ловлять, всі виходи перекриті, тобі ніхто не дасть відчалити звідси, навіть місцеві, які тут перевозять на своїх човнах товар, сидять без роботи.
• - хіба взагалі немає варіантів.
• - слухай йди по добру по здорову, скажи спасибі що я не чіпаю калік, інакше летів би ти далеко, ти цими розпитуваннями підставляє всіх, не тільки себе - Гліб не став більше питати, все було ясно, потрібно шукати інші варіанти.
• - і що нам тепер робити? - З сумки виглянув Іллюша.
• - тут залишатися небезпечно, я на волі тільки через своє прикриття… я вкраду човен вночі.
• - а хіба причал не охороняють?
• - це не важливо, іншого виходу нема.

Гліб пройшов уздовж річки. Помітивши на собі підозрілі погляди солдатів, розвернувся і попрямував до корчми. Навіть ходити стало небезпечно. Іти довелося повільно, постукуючи землю своєю палицею ... всього лише необхідність прикриття. Скоса оглядаючись, Глібу здалося, що хтось із солдатів пішов за ним. Обертатися не можна, інакше можуть запідозрити. На зустріч вийшли троє солдатів. Гліб ішов не повертаючи прямісінько на них. Вони зіткнулися.

• - мужик тобі жити набридло, дивись куди йдеш - крикнув розлючено солдат сухорлявий і найменший із трійці.
• - вибачте, але я сліпий, і не міг вас помітити - сухорлявий хотів було щось додати, але промовчав.
• - ти бачу не місцевий, давно у нас? - продовжив напарник сухорлявого, високий широкоплечий чоловік із довгим підборіддям і товстими губами.
• - нещодавно прийшов, я зілля продаю, подорожую містами.
• - що за зілля, від чого? - питання були прості, але якщо людина брехала, то саме такими простенькими питаннями, вона і потрапляла в пастку.
• - ну це по потребі, від болю в спині, суглобах від безсоння, багато чого. - Довгобородий не заспокоювався.
• - а ну покажи що в сумці? - у сумці Гліба не було нічого підозрілого крім його кинджал який він ховав.
• - так, звичайно - сухорлявий нахабно потягнув руки в сумку, з видом людини, яка має на це повне право і від цього відчуває свою перевагу.
• - а це ще що таке у нас - він витягнув кинджал - навіщо тобі кинджал.
• - мені багато доводиться подорожувати, і на моєму шляху зустрічалися всякі, добрі і не дуже
• - але ж ти сліпий, воно тобі не допоможе…
• - годі, ідемо - сказав довгобородий. Сухощавий зневажливо глянув на Гліба, підводячись плюнув йому під ноги. Якби не його спокійніший товариш, можливо, Гліба вже тягли б у казарму для допитів, дуже вже він не сподобався тому солдатові.
• - пронесло, вони геть знахабніли, це дуже небезпечно.
• - отож, треба поспішити.