Ждан Леблан.

• - Гліб!....Гліб!....прокинься, - Гліб розплющив очі, перед ним стояв  Іллюша.
• - що трапилося, ти чого репетуєш?
• - вона втекла, он туди вздовж берега - Софії не було, лише десь далеко можна було розгледіти її силует.
• - чекай тут - Гліб зірвався з місця, але  оступився, слабкість давалася взнаки. Софія бігла босоніж, що було на руку Глібу. Її п'яти були дуже ніжні, кожен маленький камінчик відчувався як гостра голка.  На силу наздогнавши, Гліб схопив Софію за її тонкий стан, вона пручалася щосили, точніше так сильно як могла.
• - відпусти мене, негайно постав на землю, ти ще не знаєш, що з тобою зроблять - Гліб не став нічого говорити. При ньому все ще був фіолетовий флакончик. Цього разу знадобилося більше часу щоб вона заснула.

Човен з Глібом, Софією та Ілюшею відправився і попрямував на захід вгору річкою.

• - якби я міг її затримати!. Від мене зовсім ніякого толку.
• - ну чому ж, адже ти мене розбудив
• - так, але це і все, на що я здатний, говорити, і то тільки з тобою.
• - від бабки я чув що існують домові котрі можуть впливати на наш світ.
• - ось тільки, ніде немає цьому підтвердження, тільки чутки.
• - ще кажуть, що це через те, що вони дуже були прив'язані до господарів будинку, їхні душі наповнювалися силою любові і могли робити фантастичні речі.
• - силою любові? це ти жартуєш так… - Гліб усміхнувся,
• - не треба недооцінювати цю силу, часом лише за рахунок неї, людям вдається пережити негаразди – Ілюша підійшов до Софії, яка мирно спала.
• - може її зв'яжемо, мабуть вона не дуже задоволена, що її викрали.
• - я думаю це зайве, і до того ж мотузок немає.
• - через якусь дівчину такий переполох…хоча вона навіть нічого, досить витончена, якби я був людиною, можливо навіть закохався…
• - домовий романтик? - Іллюша примружився, прикинувшись що не почув.
• - мені ось думка закралася.
• - яка думка?
• - а якщо позбавитися від дівчинки, вона ж єдина у своєму роді, обрізати плани канібалів на корені.
• - он ти значить який кровожерливий домовик, я думав ви народець мирний, домашній.
• - ні, я не зможу вбити, я тільки пропоную варіанти. - Гліб якось протяжно зітхнув, втомлено.
• - я не збираюся її вбивати, тільки тому що вона такою народилася, вона має таке ж право жити як ти і я – Ілюша глянув на Гліба, його вуста скривились у щирій посмішці.
• - і все-таки хороша ти людина Глібушка ... ось тільки проблем у нас тепер просто жах, я забув тобі сказати що бачив поштового голуба, смію припустити, що він неспроста полетів у напрямку князя Святослава. - ця новина як грім звалилася, Гліб напружився.
• - ти точно впевнений, що це саме поштовий голуб, а не звичайний?
• - можеш мені вірити, він досить низько пролетів, тож я зміг роздивитися на його лапі послання. – Гліб закусив губу.
• - якщо пощастить ми встигнемо добратися до рукава річки раніше, ніж натрапимо на корабель Святослава.
• - але звідки ти знаєш, що там є рукав або як там його.
• - ти ж не думаєш, що я почав цей шлях навмання, перше я вивчив карту цих земель.
• - але навіщо ж ти тоді в мене питав дорогу? – Гліб глянув на Іллюшу лукавим поглядом.
• - я перевіряв наскільки ти добропорядний домовик - Іллюша схрестив руки на грудях.
• - ось так значить, перевіряв мене, а я то одразу тобі повірив, ба який ти Глібушка.
• - ну тепер то я знаю що на тебе можна покластися - Іллюша сидів на носі човна, тут йому подобалося, повернувшись спиною до Гліба, він задоволений усміхався, і по-дитячому наївно махав ніжками.

Гліб невпинно гріб веслами. Вони йшли проти течії, тож зупинятися не можна було. Гліб був певен що неподалік Святослав. На щастя їм вдалося доплисти до рукава, не зустрівши нікого.

У цей день погода була просто чудова, сонячна, безвітряна. У цьому рукаві течія була слабка, тож Гліб практично не напружувався і вдосталь відпочивав. Вздовж річки, природа мала особливий вигляд,вона заворожує і розслабляє. Після напружених днів, проведених у тилу ворога, Гліб відчував полегшення. Більшу частину життя він провів у лісі, серед диких звірів, високих дерев та повної відсутності людей. Перебуваючи тут він підживлювався цією енергією, ніби повернувшись до дому.

Софія прокинулася ще до того, як вони зійшли на берег. Цього разу вона не втекла, вона мовчки сіла на краєчок човна в протилежному боці від Гліба. Що найбільше здивувало його, вона не була схожа на людину, яку викрали. Софія була зачарована навколишньою природою. Її злість і недовіра здавалося забулися, тепер же вся увага була поглинута навколишнім світом.

• - Глібушка, але все ж таки, її варто було б зв'язати, може десь у тебе знайдеться мотузка, я їй не довіряю - Софія подивилася в очі Іллюші.
• - не хвилюйтеся не втечу - Іллюша аж побілів.
• - як це, ти мене бачиш.
• - ну раз розмовляю – значить бачу.
• - Глібушка, вона відьма, їй богу - Гліб подивився на Софію.
• - навіть якщо я спробую далеко втекти, з твоєю силою і швидкістю.
• - це вірно, але скажи мені, як ти його можеш бачити?
• - у моїх жилах тече божественна кров, може через це…ти ліпше скажи, що збираєшся робити далі?
• - в якому сенсі? 
• - викравши мене ти підписав собі смертний вирок, тебе шукатимуть всюди, під кожним камінчиком подивляться, а коли знайдуть…
• - якщо знайдуть – перебив її Гліб.
• - якщо знайдуть, піддадуть тортурам, і навіть якщо вдасться тобі вижити після тортур, відправлять на каторгу “Небіжчиків”.
• - Глібушка що то за Небіжчики такі, там одні мертві ходять.
• - можна й так сказати, напівживі трупи – додала Софія.
• - мені це все одно, я нікого не боюся і не збираюся ховатись, а щодо тебе, то знаю я містечко про яке ні слуху ні духу, містечко якого боїться навіть сам король канібалів.
• - ух ти, і що це за містечко таке небезпечне?
• - до Лісового тебе відведу, чула про нього?
• - може й чула, яке ти до нього маєш відношення?
• - у мене є знайомі, добрі друзі Лісовика - Софія здивовано посміхнулася.
• - цікава ти людина, або хто б ти не був, головне сміливий, або ж дурний.
• - сміливість тут ні до чого.
• - а ти ж не сліпий, правда.
• - а ти досить кмітлива.
• - такі очі я бачила лише у Святослава та Вікторії коли та до нас приїжджала – Гліб нічого не відповів, як ні в чому не бувало продовжив грести.