Шляхи росходяться.

Гліб кілька разів розплющував очі, і тут же знову втрачав свідомість. За ці короткі миті він побачив, що їде, лежачи на спині коня, скований по руках і ногах кайданами. Попереду котився віз у якому їхали софія та Ждан Леблан. Іллюша, їхав верхи на Глібі, той його відчував.

Вони їхали досить швидко, навіть занадто, не шкодуючи коней, бо Ждан чудово розумів, що вже все князівство стоїть на вухах. Втрата такого скарбу для Святослава являється ганьбою. Він і так був не в кращих стосунках з королем, після такого взагалі стане ізгоєм.

На день раніше, коли Гліб тільки викрав Софію, голуб на всіх парах мчав до корабля Святослава. Кораблі, човни, які служили для князів були набагато більше звичайних. Все через розмір князів. Це були плавучі гіганти, керувати якими було досить складно, одних веслярів було тридцять чоловік. У деяких місцях річки було досить вузька, і доводилося буквально проповзати дном, у чітко вивіреному місці.

Святослав сидів на великому кріслі посередині палуби. Біля нього як і зазвичай стояло шестеро жерців, всі як один у темній рясі, що сповзала аж до підлоги.

Голуб приземлився прямо до рук одного з жерців. Ця обставина трохи схвилювала Святослава. Прочитавши листа, обличчя служителя перекосилося.

• - ну що там Роман, що там надіслали.
• - пишуть вам князь, що Софію викрали - це викрали прозвучало для Святослава як вирок, він одразу ж підвівся з крісла, і якийсь час стояв нерухомо.
• - розвертайте корабель, негайно -  його крик, був гучний, але з його вуст видавався жалюгідним.
• - але князю, ми не можемо цього зробити зараз, інакше сядемо на мілину, треба пропливти трохи далі, тужи де річка ширша і глибша.
• - чорт би вас усіх узяв - Святослав підняв квотерстафф і одним змахом розламав крісло. Уламки розлетілися на всі боки. Декого лише зачепило, декого вбило на місці.
• - Романе! Візьми десятьох солдатів, висадишся тут, скачи до кордону, вона ні в якому разі не повинні потрапити до рук Вікторії - шестеро жерців злилися в одній людині, цей чоловік звався Роман Многоликий - я ж розвернуся, і вирушу річкою, якщо вона втекла по воді, я її виловлю, якщо ні переверну все своє князівство, я її з-під землі дістану - Роман із солдатами вже спускалися на воду - якщо ти її знайдеш раніше за мене, негайно повідом.
• - слухаюсь князь.

Випадково, корабель опинився у такому невигідному становищі, перевага у швидкості була у Князя. Крім того, що він плив за течією, корабель мав весла і пару десятків веслярів, які розганяли його до рекордних десяти вузлів. Завдяки тому, що вони довго розверталися, Гліб на своєму човні зумів проскочити в цей рукав і не зустрів Святослава.

Вкотре прийшовши до тями, Гліб побачив ворота. Софії вже не було. Увійшовши до мурованого двору, Гліба одразу скинули з коня на землю.

• - підніміть його – Гліба схопили під руки та підняли. Не було більше, ні Ждана ні його солдатів, то були інші, теж солдати, ось тільки форма трохи відрізнялася. У цих були чорні сорочки та штани, поверх яких була одягнена кольчуга, на голові шолом, на ногах чорні чоботи. Трохи озирнувшись, Гліб помітив, що на стіні, і довкола, ходили такі ж солдати, озброєні арбалетами. Це місце охоронялося дуже добре.
• - ти куди дивишся, на мене дивись - гаркнув низькорослий кремезний мужик, тіло якого нагадувало величезну бочку з якої стирчали, ноги, руки та голова. Не дивлячись на свої габарити, він був досить вертлявий і дуже поворотливий. На його випад Гліб нічого не відповів.
• - мовчиш худоба ти така, це правильно, мовчання золото, у нас тут таких як ти люблять, тому що хто багато говорить той сидить ... де? ... правильно в ямі ... - Гліб потихеньку почав розуміти куди він потрапив.
• - води ... - ледве промовив Гліб.
• - чого чого, ну ось тобі, тільки похвалив, а він візьми і перебий мене, ти що глухенький, не чув що я сказав, мовчання золото ... - але Гліб наполягав.
• - дайте води - промовив він трохи голосніше.
• - води значить хочеш, добре - товстун підійшов ближче і з розмаху вліпив ляпас.
• - ну як, освіжився, тепер готовий слухати – удар виявився дуже сильним, у голові так і закрутилося.
• - ну ось тепер він у хмарах десь літає, ти дружок проспись трішки, а там дивись ще посидимо та поговоримо ... давайте хлопці, ведіть його.
• - куди його? - поцікавився один із солдатів, які тягли Гліба.
• - ну куди куди ... туди куди і всіх новеньких, що місця ще десь є.

Гліба спочатку тягли вздовж довгого темного коридору. Що праворуч, що ліворуч, ряд металевих дверей, за якими гул і крики. Сходами стягнули на два яруси вниз, до такого ж довгого коридору. Незважаючи на наявність свічок, світла від них було небагато. Після сьомих дверей вони зупинилися, ті відчинилися, повіяло сечею і сирістю.

• - а ну … пішов – Гліба закинули в камеру. Двері зачинилися. Оскільки ця камера була під землею, світло сюди не доходило. Лише тоненький промінчик з коридору, проходив крізь маленьке віконце у дверях, і освітлював одну єдину кам'яну плиточку.
• - Глібушка, куди ж тебе занесло то - Іллюша не залишав Гліба, навіть тут, він слідував за ним.
• - якби я знав, сам гадаю – Гліб відчув погляд на собі.
• - ти з ким розмовляєш? - голос був басист але приємний, грубий але в міру, цей голос належав сильній людині.
• - а хто питає? - у цій темряві Гліб міг бачити досить непогано, для цього його зіниці трохи розширилися, на щастя ніхто не бачив його очей. Так він виявив що крім нього тут ще двоє, величезна людина котрий басисто говорить, та маленький мужик, який скрутився у куточок. Якби не зір він би і не знав за того в куточку.
• - що це за питання на запитання, прийшов, не представився, ще й хамить – Гліб не став сперечатися.
• - Гліб мене звуть, а вас обох?
• - моє ім'я Неждан ... ей мужик, тебе як звати, представся - той нічого не відповів - ну ось, я думав він спить весь цей час, тому мовчить, але тепер я починаю думати що він німий.
• - Захар мене звуть - обізвався слабким, глухим голосом чоловік у темряві, судячи з того ж голосу.
• - от і познайомились…