В'язниця 1.

• - ти що це придумав, навіщо її до мене привіз, якщо Святослав дізнається, ти хоч уявляєш що зі мною буде! - Ждан усміхнувся і сьорбнув з келиха червоного вина.
• - ну ну, Тимофій Романович нічого він не зробить, тим більше у вас буде козир, у в'язниці сидить злодій, який її і вкрав - вельможа почухав маленьку козлячу борідку, на його квадратному обличчі вона виглядала так само безглуздо як і маленькі чорні очі посаджені надто близько.
• - злодій це добре, це вже щось, але що він за фрукт такий, як йому це вдалося, пробратися в храм, який охороняється, силою взяти дівку, протягнути її через все місто, це при тому, що, за чутками, кожна вуличка була детально оглянута, у кожну хату зайшли, невже ти чаклуна мені притягнув.
• - ну що ви Тимофій Романович, який же це чаклун, якби він був одним з них, навряд чи мені вдалося б зловити його, але те, що не людина він це точно- вельможа задумався.
• - не людина кажеш, а хто ж на твою думку він є - Ждан усміхнувся блискаючи своїми великими білими зубами.
• - я можу лише припустити,  що цей хлопець, якщо він хлопець взагалі, а не якась істота, може мати щось спільне з нашими князями.
• - спільне? Це що ж таке може бути, чи ти хочеш сказати, що він як вони, канібал?
• - я такого не казав, я припустив що він може мати щось спільне.
• - ти ці припущення краще тримай при собі, - насупився вельможа - цікавенький ти мені подаруночок притягнув, але не розумію навіщо ти до мене приїхав, тобі ж вигідно, було б, і його і дівку, своїй княгині віддати, або я не правий.
• - тут то ви праві, ось тільки не міг я проїхати і не зазирнути до ваших місцевих дівок, аж надто вони мені тут подобаються - Ждан засміявся разюче оглушливим басистим сміхом.
• - ось вже й справді, чутки не брешуть, ти розпусник, ласий на гроші і баб.
• - що означає життя, якщо тільки не мить, яка дається нам лише раз.
• - ох ну ти припиняй, ще заспівай - вельможа засміявся - але ти маєш рацію, у тебе є привід веселитися, тобі безперечно перепаде жирний шматок, останнім часом Вікторія насідає на Святослава, якби її воля все б заграбастала в свої руки, думаю тобі теж щось перепаде, можливо навіть ціле місто, заведеш собі бардель чи два - Ждан не переставав світити зубами.
• - а ви Тимофію Романовичу, не дуже й переживаєте з цього приводу, або ж, надто добре приховуєте це.
• - ну, я ж сподіваюсь, у мене є друзі по той бік - він хитрими маленькими очима глянув прямо в очі Жданові, той його одразу зрозумів.
• - Безперечно, можете не сумніватися.
• - звичайно це все досить сумно, Святослав, він Князь звичайно такий собі, але плюс у тому, що його не видно і не чути. Та часи мінливі, і треба змиритися. Я чув, що Вікторія досить жорстка правителька.
• - є звичайно свої капризи, любить вона наприклад спалювати цілі сім'ї живцем, але це справедливо, і для порядку.
• - Потрібний порядок, безсумнівно, але це і лякає, складно буде перебудуватися.
• - Ви боярин, що вам боятися - він глибоко зітхнув, відпив вина і задумливо схилив голову на руку.
• - твій брат тут - посмішка Ждана змінилася невдоволеною гримасою.
• - все ніяк не здохне, що тут скажеш, порода у нас міцна.
• - це так, такі люди пропадають, а міг би чудово служити якомусь князеві, хоч і Вікторії, ти та він, це було б страшніше за будь-яку армію - Ждан не промовчав.
• - я завтра поїду дуже рано, тож до вас не зайду попрощатися.
• - ти так само ображений на свого брата, скільки води витекло.
• - ні! ... - різко відповів Ждан, трохи навіть грубо - цей ідіот не змінитися, він хоче того що ніколи не буде, він йде проти держави, я особисто знесу його мерзенну голову якщо він хоч спробує втекти, та далі буде ганьбити моє прізвище. - Ждан підвівся з крісла, маючи намір йти.
• - тоді ти не будеш проти, якщо я обезголовлю його днями - Ждан задумався, погляд його був твердий, потім він якось бризгливо змахнув рукою - ну це ваша справа, як господаря.
• - хм, і справді, тобі доля його байдужа.
• - Абсолютно, давно я перестав вважати його своїм родичем, ще тоді коли він затіяв повстання, пішов проти влади, відразу ж треба було вбити його, а не чекати поки він сам помре.
• - але в тому, що він ще живий, твоя провина теж є, твоє ім'я послужило для нього хорошим імунітетом, лише дали довічну каторгу.
• - бажаю вам приємного вечора - Ждан відкланявся і пішов до дверей.
• - і ще, мало не забув, ти ж чув про Многоликого - Ждан зупинився.
• - це той що у Святослава права рука? - вельможа почухав борідку.
• - будь обережний, він напевно вже десь неподалік, про нього ходять погані чутки.
• - хто б він не був, проти Лабриса йому не встояти, прощайте ... - Ждан вийшов, вельможа все так само сидів, його мучила якась думка. Якоїсь миті він ойкнув від болю, відірвавши шкурочку від губи, пішла кров яку він тут же злизав. Здавалося він чогось чекає. Виглянувши у вікно вельможа побачив як Ждан разом із Софією, яку й не впізнати, за величезним каптуром плаща, йдуть через ворота до міста. - Микола! - запищав вельможа. Увійшов низенький, худенький дідок. - приготуй голуба мені, і якнайшвидше - потім підбіг до столу, дістав маленький клаптик спеціально заготовленого паперу і щось подряпав. Він так поспішав що з першого разу нічого не вийшло, крапля чорнила впала на листочок зіпсувавши його. Друга спроба була вдалішою.

Крокуючи широко, Ждан обернувся до замку, побачивши, як звідти вилетів голуб. Його обличчя спотворилось у жахливій, злій посмішці.