В'язниця 3.

У ледве освітленій кімнаті біля великого вікна сиділа Софія. На ній була легка нічна піжамка. Ночі ставали все холоднішими, і її звичка пити чай біля відчиненого вікна змушували тепло одягнутися. На столику біля крісла, на якому вона сиділа, лежала книга, дешевий любовний роман наприкінці якого обов'язково всі будуть щасливі. Книга була відкрита на першій сторінці, ніби її відкрили і поклали забувши про її існування. Чашка з чаєм була повна, чай у ній уже давно охолонув. Одна з трьох свічок, що горіли в цій великій кімнаті, освітлювала обличчя Софії. Похмура, і зайнята якоюсь думкою, вона дивилася у вікно, в нічну далечінь, де видно лише вогники нічних ліхтарів і чути звуки гуляк та п'яниць.

У двері постукали - "можна увійти?" - голос належав чоловікові. Не дочекавшись відповіді, він увійшов. Софія не встигла обернутися, як навпроти неї, вже сидів Ждан Леблан. На тлі його чорного одягу та чорного смолистого волосся, виділялися білі великі зуби. При цьому здавалося, що він постійно посміхався, хоча в очах його був холод, це разом трохи не гармоніювало і викликало недовіру.

Софія, захоплена спіймана зненацька, швидко закуталася в простирадло. Вигляд Ждана її лякав. Взагалі вона вкрай тонко могла відчувати людську натуру, до того ж, у неї була одна цікава здатність бачити душу,  її хвилювання та коливання, саме так вона знала намевно, зла людина чи добра, і навіть могла передбачити дії людини. Єдиним недоліком цієї здібності була неточність побаченого. Темні коливання душі це не завжди злість або погані наміри, це може бути страх. І навпаки, м'якість вібрацій, це не лише доброта, а й передчуття перемоги, здобуття вигоди. Все тому, що душа не знає, що таке добро чи зло, вона діє з натхнення, якщо тілу добре і їй добре, навіть якщо це викликано злим наміром.

• - чого ви хочете? - після незручного мовчання запитала Софія.
• - я щось? - ніби тільки й чекав цього питання Ждан - небагато, доправити тебе в цілості та чудовому дусі.
• - доставити куди?
• - до чарівної пані, княгині Вікторії.
• - зрозуміло, ось тільки навіщо було до мене приходити, ніби від мене щось залежить – з заперечила Софія.
• -ти маєш рацію, нічого від тебе не залежить, я лише хотів подивитися на тебе ближче, без сторонніх.
• - подивилися? тепер попрошу вийти, я вже збираюся лягати - посмішка все не сходила з обличчя Ждана.
• - вийду коли мені буде потрібно – грубо відповів він. - Скажу чесно - продовжив Ждан - зустріти тебе в такому місці було досить несподівано, це самий що не є подарунок з неба. Він тебе напевно дуже налякав, якщо ти так від нього бігла.
• -  ні, він був добрий до мене, навіть занадто для людини, яка тебе вкрала.
• - хм, ну що ж, це його і згубило, якщо вже когось крадеш, то будь добрий, забудь про милосердя, закуй вкраденого, залякай, та так що б той і не подумав бігти.
• - а ви значить великий знавець, у цих справах - Софія не дивилася на Ждана, її погляд був спрямований у вікно, вздовж нічного міста.
• - я? можливо, - Ждан поправив чорні локони, що спадали на очі - від мене ще ніхто не посмів бігти.
• - а що з ним буде? - раптом, ніби прокинувшись, спитала Софія.
• - з ким?
• - з тим хто мене викрав, він же тут, десь у місті, так?
• - чому це тебе так хвилює? – іронічно помітив Ждан.
• - я хочу знати, чи отримав він по заслугах, за те, що зробив?
• - хах, звичайно, він зараз у камері під вартою, коли Святослав дізнається про те, що він тебе викрав - тут він голосно засміявся, та так що Софія здригнулася - я навіть не уявляю що з ним буде, такій юній дівчинці краще і не уявляти.'
• - а що буде з вами? Адже ви також причетні.
• - Святослав слаба! мені досить перетнути кордон князівств, як він тут же й не посміє до мене доторкнутися, він боїться Вікторії.
• - сховаєшся під спідницю своєї княжни - Ждан зірвався з крісла, своєю великою рукою вхопив горло Софії, тоненьке як у маленької пташки, досить було трошки стиснути, щоб це крихке тільце зламалося.
• - Якби ти не була таким цінним вантажем, я б з тобою так не грався, світ більш жорстокий, ніж описано в цих романах - Ждан помітив роман, що лежить на столику біля Софії - знаєш як виживають такі тендітні дівчатка, схожі на тебе - Софії було важко дихати, вона намагалася не дивитися в очі Ждана, хоч він занадто близько до неї наблизився - хоча звідки тобі знати - він відпустив горло, Софія закашляла - не хвилюйся, я не дам тебе в образу цьому світові, як не крути, а твоє серце має залишитися цілим та неушкодженним - Ждан подивився на Софія, вона все ще кашляла. У цей момент він відчував владу над нею, це відчуття, таке сильне, приносило йому невимовне задоволення. Коли Софія підняла очі вгору, нестерпний жах охопив її. Світло від свічки падало на половину обличчя Ждана. Воно здавалося дуже зловісним, ніби це обличчя належить не людині, а самому дияволу. Він розвернувся і повільним кроком попрямував до дверей. Софія сиділа не сміючи поворухнутися. Вона боялася що він передумає, повернеться і зробить щось страшне. Раптом він зупинився за півметра від дверей. В цей момент серце Софії завмерло, вона вже готова була кричати, бігти, боротися за своє життя.
• - забув сказати, - він не обернувся - завтра ми вирушимо дуже рано, щоб була готова - відчинилися двері, він вийшов. Софія зжалася, ніби хотіла займати якнайменше місця в цій кімнаті, вона хотіла стати піщинкою і розчинитися в повітрі, аби тільки не бути тут. Те місце, де вона провела все усвідомлене життя, здавалося їй жахливим. Не раз вона закутана в простирадло плакала, думаючи про інше життя якої в неї ніколи не було і напевно не буде. Але тепер їй хотілося повернутися в знайоме ліжко, щоб у ньому сховатися і забути.