Блукаючий ліс.

Ліс, що зветься Блукаючий, таїть у собі чимало небезпек. Блукаючим, його прозвали через те, що він постійно змінюється. Якщо зайти до нього вранці, надвечір він стане іншим. Деякі говорять, що це ілюзія, і потрібно просто залишати мітки пройденого шляху, щоб згодом, якщо вже розум зрадить, знайти вихід. Інші ж казали, що це не гра уяви, що дерева мають властивість переміщатися з місця на місце, таким чином заплутуючи мандрівників. Є й треті які і зовсім не вірять у всі ці казки, і вважають що це звичайнісінький ліс, і всі страшилки, на те тільки й годяться щоб відлякувати дітлахів.

Точно ніхто не міг відповісти, що з цього є правда, тому що ніхто, з тих хто все ж таки наважився підти в ліс, не повертався, а ті хто не вірили в його містичність, не ризикували перевіряти, - все ж таки, хоч це і вигадка, а береженого бог береже – говорили вони.

З цієї причини ліс був неймовірно красивий і величний. Це було місце, до якого не торкалася рука людини, це місце, яке живе за законами природи, і всі його жителі шанують їх і бережуть. Мешканцями були не тільки дикі звірі, яких була неймовірна різноманітність, тут жили й незвичайні товариші. Водяні, русалки, алконости, ауки, водяниці, мавки. За порядком стежив Лісовик - лісовий дух, величезний старий з довгою бородою поросли мохом і грибами. В основному він спить, так довго що ставав самим лісом. Але бувають дні коли він прокидається, блукає лісом, перевіряючи порядки.

Від більшості лісів, блукаючий ліс відрізнявся ще тим, що був неймовірно густим. При вході мандрівника зустрічала непроглядна темна і моторошна стіна. За незнанням можна було застрягти між гілками та кущами, шипи яких впивались у шкіру та розривали її. Чим більше сил мандрівник витрачав на те щоб вибратися, чим старанніше він дерся і метався, тим гірше було його положення. Чимало людських останків досі так і висять заяк ляльки, їхні тіла розклалися підвішені в повітрі, ставши кормом для лісу та його мешканців. Жителі ж лісу, знали всі стежки, тому могли легко пересуватися і не переживати бути спійманим у лісовий капкан.

У самій глибині лісу, якщо мандрівник добирався сюди, вимальовувалося болото. Моторошне, тихе місце, від якого віяло смородом і смертю. Це болото розтягувалося на десятки кілометрів, зливаючись із лісом. Чимало людей згинуло втягнуте в безодню бруду, не зумівши знайти твердого ґрунту під ногами. Їх заманювали русалки, своїм божественним чарівним співом, хоча самі вони на вигляд були не такі чарівні. В основному юні пишногруді дівчата з довгими косами мали довгі гострі язики і маленькі гострі зубки. Потонулий мандрівник неминуче був розчленований і з'їдений цими співунями. Хазяїном цих боліт був ніхто інший, як водяний. Він був і коханцем всіх русалок та їх покровителем. Також як у водяного були русалки, у дідька були мавки. Це дівчатка, також з довгим і дуже густим волоссям, що покриває всю спину. Ті кому не пощастило зазирнути за ширму цих локонів, бачили повну відсутність шкіри на спині, хребет, що стирчить, і навіть органи.

Як і русалки мавки були досить кровожерливі і безпощадні. Зачаровані їхньою зовнішністю, мандрівникам було незбагнути, що це людожери в яких немає ні краплі чарівності. Мавки заманювали міражами в саму непроглядну гущу, туди, звідки немає шляху назад. Спокушений юною красою, наївний мандрівник навіть не чинив опір. Смерть наставала непомітно. У цьому навіть була певна милосердність. До смерті з лиця жертви не сходила посмішка.

Хата старої Яги знаходилась неподалік краю лісу. Зовні вона була дуже відразлива. Чорна, поросла бурим мохом, трухлява, без вікон. Вона своїм виглядом втілювала розруху та смерть. Усередині вона нічим особливо не відрізнялася від багатьох таких же дерев'яних хат. Знайти хату Яги було не просто, у всьому виною чари накладені на неї. Лісові мешканці так само не ходили до неї, боялися гніву старої баби. Вона могла підсмажити вогнем, або звернути до комахи, її методи були радикальні та витончені.

Минуло вже два роки з того моменту, як Гліб потрапив до Яги. Багато води витекло, багато чого забулося. У його віці все забувається швидше, швидше звикаєшся з новим і приймаєш як належне.

Недовго тривало мирне життя під опікою старої. Коли Гліб трохи прийшов до тями після тієї ночі, Яга почала старанну підготовку юного хлопчика до суворого життя.

Спочатку вигнала з хати - “тепер твій будинок це ліс, тобі доведеться виживати в ньому, вчитися ладнати з його жителями. Інакше ти помреш”.

Спочатку така обставина злякала Гліба, пізніше ж, трохи освоївшись, не обійшлося і без допомоги, хлопчик полюбив таке життя. Вільне, без жодних обмежень та заборон, це було втілення дитячої мрії. Він був мисливцем, будівельником. лікарем. Стара паралельно навчала його мудростям виживання, магії та лікуванню. Що не дуже давалося юному хлопчику, який ще донедавна вважав усе це лише казками. З усього того, що стара намагалася його навчити, Гліб запам'ятав і освоїв не багато, не було в нього до цього схильності. Але бійцівським навичкам, він навчався занадто швидко. У цьому, йому допомагав дух дуба, що став згодом найкращим другом, його звали Жолудь.

Жолудь не був ні хлопчиком, ні навіть чоловіком, і тим більше дівчиною. Не мав статі, чи певної форми, він був втіленням тисячолітніх знань, які матеріалізувалися в юного хлопчика, для кращого сприйняття Глібом.

Щоб Гліб не запитав Жолудя, у нього завжди були відповіді. Яга таким чином переклала всю відповідальність із себе на нього. Чим дорослішим Гліб ставав, тим менше бачив Ягу, яка раз у раз пропадала. Жолудь же говорив, що вона є провідник мертвих душ, зі світу Яв, в світ Нав.

Крім величезного запасу знань, і навичок Жолудь був феноменальним бійцем та фехтувальником. Сотні годин вони провели за тим, що боролися, відточуючи навички бойового мистецтва. На відміну від Гліба, Жолудь ніколи не втомлювався і міг тренувати день і ніч безперервно. Жолудь бився без помилок, у кожному ударі була вивірена частка сили, щоразу він бив точно і важко. Гліб же міг помилитися, і сили його підводили. Тому кожна нова їхня битва, була для Гліба викликом, краю якому не було в принципі. Щоразу йому здавалося, що проти нього супротивник все сильніший і сильніший. За весь час проведене за тренуваннями, Глібу жодного разу так і не вдалося перемогти, і навіть коли він був уже дорослим та сильним, Жолудь був сильнішим.