Сімейні узи.

Як виявилося пізніше, Неждан, Толя та Яша, обговорювали новий план викрадення Софії. Перший план, ґрунтувався на тому, що буде бійня між двома князями. У цей час найкраще пробратися в замок, оскільки і охорони менше і людей навколо не так багато. Але так як сталося непередбачене, а саме пішов від них Гліб, план довелося переглянути. Тепер їм треба було викрасти раніше Гліба. Тут Яша і підказав їм про те, що Вікторія незабаром повинна буде покинути замок, з причин, знову ж таки, військовим.

У ніч того дня, як Вікторії не буде, вони повинні будуть пробратися за паркан і дійти до воріт, через які вивозять сміття. У цьому їм має допомогти підкуплений солдат, про що наперед подбав Яша. Толя одразу висловив сумніви щодо цього плану, бо не довіряв солдатам, та й схема замку йому здавалася взятою зі стелі. А все через те, що в деяких місцях цієї схеми, були неточності. Ось іде коридор, сходи поворот і глухий кут. Напрошується питання, а навіщо будувати сходи, які ведуть у глухий кут. І взагалі створювалося враження, що схема ця створена таким чином, щоб за будь-яких обставин довести до одного єдиного місця. Яша виправдовував це тим, що це те місце, де перебувати Софія, і логічно було припустити, що з цією метою, що малював її, не морочився з описом усіх кімнат і проходів. Хоча одразу Толя зазначав, що швидше за все звичайні солдати не повинні знати точного розташування Софії, і що швидше за все за нею доглядають рагули.

Як би там не було, останнє слово було за Нежданом, який, не надто й вникав у розбірки Яші та Толі. Він осушив склянку з наливкою і лише спитав.

• - і коли ця відьма має виїхати?
• - через три дні.
• - ну значить через три дні ми цю дівчинку і вкрадемо - Толя не став заперечувати, адже знав, що Неждан якщо вже й вирішив, то не передумає.

Леся більше не розмовляла з Нежданом, та й з рештою теж. Лише зрідка відповідала питання, короткими фразами трохи більше. Решту часу намагалася не потрапляти на очі. У її серці затаїлася злість, але не тільки на Неждана. Вона злилася на всіх, за те, що ніхто її не підтримав, ніхто не заступився, всі мовчки прийняли слова Неждана.

Але, як би там не було, Леся за вдачею була відходливою, і незабаром перестала ненавидіти, тільки злилася, та й злість трохи вщухала. Єдине, що вона вирішила, не допомагати нікому, навіть якщо попросять, нехай самі себе і виручають.

Вночі лежачи на даху млина, і дивлячись у небо на зірки, Леся підслухала розмову між Толею та Ніною. Вони не здогадувалися про те, що Леся на даху тому не могли знати про те, що їх підслуховують.

• - все це зовсім не до добра, Яші я вірю ось тільки цим його дружкам - голос Толі, як і Ніни навряд чи чути, вони намагалися говорити якомога тихіше.
• - не можна нікому довіряти, Неждан як завжди легковажний, йому все одно, аби діяти.
• - я бачив ту схему, це просто якийсь жарт, ладно Неждан не розуміє але адже Яша то повинен бачити що це карикатура не більше.
• - ясно що з Нежданом не домовишся, від Миколки теж толку не багато, значить тільки ти та я, що скажеш - в цей момент на вулицю вийшов Миколка. Тяга до куріння була така велика що він навіть уночі виходив покурити. Більше Леся нічого не чула. Швидше за все, вони увійшли через задні двері. Дочекавшись коли зайде і Миколка, Леся спустилася і попрямувала всередину, тут же на порозі зустріла Неждана.
• - ось ти де – від несподіванки Леся відскочила назад, трохи розгубившись.
• - навіщо так різко відчиняти двері - обурилася вона і хотіла було проскочити всередину, але Неждан притримав її за плече, трохи стиснувши його.
• - постривай, я хотів поговорити - Леся повернулася до нього спиною.
• - що трапилося - говорила вона різко і лише коротенькими фразами, явно бажаючи показати Неждану своє небажання говорити.
• - я знаю, що ти на мене сердишся, адже ти дуже схожа на свою маму, вона б не змогла залишитися осторонь коли її друзі борються. бути чуйним, я не такий, все моє життя це суцільна бійня, просто я не можу дозволити, щоб з тобою трапилося погане.
• - не треба мені нічого пояснювати - раптом перебила Леся, у неї так накипіло що слова Неждана просто пролетіли повз неї, їй хотілося виговоритися але ніяк не слухати - чому б тобі просто не сказати як воно є, що я тобі не потрібна, що я лише тягар , адже ви круті хлопці, загартовані в бою, а я що, дівчисько, ні на що не здатна.
• - ні ти не права - але Леся в запалі вже не могла зупинитися.
• - ось знову, ти в нас як завжди знаєш більше за інших, найрозумніший, найдосвідченіший так, а я так - Неждан уже не намагався її перебити, він лише стояв і дивився на місяць - це все, я можу йти?
• - йди - сказав він так тихо, що Леся ледве змогла почути. Вона інакше уявляла цю розмову, і ніяк не думала що скінчитися він так, майже і не розпочавшись, адже він повинен був заперечити, накричати на неї зрештою, а він просто відпустив її. Від цього їй стало ще образливіше. Вона різко повернулася і пішла, зачинивши за собою двері.

Леся довго не могла заснути. Вона все згадувала минуле. Що вона намагалася знайти у цьому минулому. Напевно, підживлення для своєї злості. Але чим більше вона намагалася злитися, тим більше знаходила виправдань діям батька. Такий парадокс буває якщо в тебе є розум. Леся надто добре розуміла причину деяких людських вчинків. Згадуючи, що батька постійно не було поруч, вона в той же час не забувала, що саме завдяки цьому у неї було спокійне дитинство. Вона також розуміла, що вона для нього не тягар, насамперед дочка, яку потрібно берегти, а не втягувати в колотнечу.

Коли сили зникли, і хотілося вже спати. Леся зазирнула у вікно, яке вело на задній двір млина. Там неподалік великого каменя біля річки, освітленого світлом місяця сидів Неждан. Його постать була нерухома. Він сидів один, для нього це була рідкість. Леся просиділа біля вікна хвилин п'ять, він також сидів не ворухнувшись. Їй раптом захотілося спуститися до нього, і щось сказати, ось щойно сказати, вона не знала. Так і заснула.