Зрадник.

Уздовж стіни вишикувалося багатотисячне військо на чолі зі Святославом. Проти них не менш чисельне військо Вікторії. Два гіганти вийшли вперед назустріч один одному.

• - ти вкрала в мене дівчинку, і я не піду, поки ти мені її не повернеш.
• - вкрала? – Вікторія лукаво засміялася – я її знайшла, а ти не зміг її вберегти, тому вона залишиться у мене – Святослав ударив квотерстаффом об землю, та так що під ногами земля затремтіла.
• - ти і братики, ви завжди наді мною сміялися, вам завжди діставалося все краще, а мене відправили на край землі. Ця дівчинка це мій шанс довести батькові, що я стою більшого, що мені належить більше земель, більше влади, тому я нізащо не відступлю.
• - який же ти братик грізний став, прямо не впізнати, ось тільки ти прогав свій шанс, а краще просто змирись і пошкодуй своїх людей, тому що коли я тебе провчу, всі ці солдатики виявляться моїми рабами - Святослав не став відповідати, їх зброї зіткнулися, ударна хвиля від цього була такою сильною, що стекла деренчали аж у самому замку.

Це було знаком про те, що час починати. Захар вивів віз зі сміттям, як і домовилися. Звільнивши коня, він підпалив сміття, а сам під прикриттям вогню зник. Тепер треба було дочекатися коли відчиниться вікно і швидко проскочити до того, як віз приберуть або загасять вогонь.

Навколо воза зібрався народ та деякі солдати разом із аксельбантами. Те, що мало прикрити стало червоною ганчіркою для цікавих очей. Якщо втратити багато часу непоміченим проскочити вже точно не вийде.

Яке ж було здивування, коли вікно відкрилося з протилежного боку воріт. З того боку куди дим практично не потрапляв і кількість солдатів була більшою. Швидше за все хлопчина, будучи поза замком, запам'ятав щодо якої руки вікно відчиняти. Опинившись усередині, він по цій руці і орієнтувався. Ось тільки ліво дивлячись на ворота назовні та ліво дивлячись на ворота всередині це різні сторони.

Не було часу вигадувати щось нове. Довелося ризикувати. Але все ж таки їм пощастило. Віз не маючи можливості загасити вирішили пересунути хоча б подалі від замку. Для цього деяким солдатам довелося взяти участь. Коли віз пересували шлейф диму зміщувався, прямо у бік того вікна яке відкрив хлопець.

Обговорюючи план, вони допускали можливість того, що вдасться проникнути непоміченими, тільки це було настільки малоймовірно, що готувалися до того, щоб відбиватися, головне було дістатися. Але вони рухалися і начебто ніхто їх не бачив. Опинившись біля вікна, вони відчули полегшення. Але раптово хтось закричав: "тримайте їх вони лізуть у замок". Їх побачили, але лише тоді, коли Захар уже був усередині, а Ніна майже залізла. Кинувши віз вози солдати та аксельбанти кинулися до непроханих гостей. Рухаючись натовпом, вони стали чудовою мішенню для вибухового флакона. Оглушені і розгублені від раптового вибуху, їм не вдалося зупинити вторгнених, але вони подали сигнал про те, що в замок проникли і тепер не менше сотні солдатів були підняті з однією метою знайти і вбити.

Хлопцю Гліб наказав тікати із замку: “у цій метушні тобі вдасться прослизнути” - сказав він йому. Хлопчик не став пручатися і втік.

Ніна не одразу відокремилася. Зустрівши кількох солдатів вони їх побили і допитали, дізнавшись також де перебувати підземна в'язниця.

• - тут наші шляхи розійдуться.
• - сподіваюся ти знайдеш їх живими – Гліб простягнув руку, Ніна потиснула її у відповідь.
• - якщо виживеш заходь у гості – Гліб усміхнувся.
• - ага, точно.

Ніна знайшла вхід до підземелля. Він ніким не охоронявся і залишився відкритим. Це її насторожило. Опинившись унизу, вона виявила коридор ледве освітлений кількома свічками. Усі камери були зачинені, тому вона пішла шукати ключ. Зайшовши в комендантську, обшукавши все, ключ вона не знайшла. Але коли виходила з-за темряви не змогла побачити що за дверима хтось був. Раптовий сильний удар у груди ніби паралізував її і вона впала, після чого був ще удар по голові. На мить Ніна знепритомніла. Прокинувшись її вже тримали обмотавши мотузку навколо шиї.

• - ось і знайшлася одна - це був комендант, той самий товстун який знущався з Лесі - я думаю немає різниці живої ми тебе знайшли або мертвою - він в черговий раз хотів її вдарити, але вчасно згрупувавшись вона схопила ногу, другий який тримав мотузку навколо шиї ніяк не чекав стільки сили та лютості від жінки, тож не зміг утримати.

Як змія Ніна обвила ногу коменданта зваливши його на землю і в ту ж мить зламала її. Другий не встиг схаменутися як ніж уже стирчав з його горла. Товстун почав було повзти до виходу, верещачи як порося. Але звір почувши кров жертви вже не в змозі зупинитися. Тяжко табуреткою Ніна розмозжила мізки порося, по всьому коридору. На поясі в нього знайшла й ключі від усіх камер.

Так як камера Толі знаходилася ближче ніж Лесі, його Ніна знайшла першим. Його вигляд був жахливий. За ці кілька днів він постарів на десять років. Він не мав лівої руки. Її спочатку роздробили, потім вона розпухла і посиніла, вирішили відрізати, щоб не помер раніше часу. Усі фаланги пальців на руках та ногах вирвали. Викололи око і відрізали язик. Толя був вкрай знесилений, але йти все ж міг.

Леся лежала непритомна, у неї був сильний жар. Толя допоміг укласти Лесю Ніні на спину. На їх подив вийшло прослизнути із замку непомітно не зустрівши жодного солдата.

У місті було безладдя. Частина військ Святослава пробралася за мур. Аксельбанти металися допомагаючи солдатам шукати тих, хто вторгся і знищувати їх. Це зіграло Ніні на руку. Вона вкрала екіпаж і лише дивом вибралася з міста минаючи битви, ухиляючись від стріл і каміння, що летить.

***

У другій вежі Гліб та Захар натрапили на солдатів. Їх було щонайменше десять чоловік. Усі вони були чудовими, підготовленими бійцями. захар стояв осторонь і лише прикривав Гліба стріляючи з арбалета. Гліб же, з якоюсь звіриною люттю, знищував кожного, хто потрапить під руку. Справи він це зовсім не так, як раніше. Зникла жалість в очах, невпевненість, жаль. Здавалося, що це зовсім інша людина. Наче йому подобалося це робити. Ніякий обладунок, кольчуга чи щит, було неможливо захистити від разючого удару Гліба. Його меч, язик ящірки, не тупився і з кожним ударом ставав все гострішим, такою була його властивість. Цей меч ніби харчувався кров'ю. Якщо язик ящірки схльоснувся з іншим мечем, тоді ворожий меч неминуче ламався. Ворогів ставало дедалі більше. Вони збігалися з усіх поверхів, ведені криками, як засуджені йшли на страту.