Безликий.

Бій Вікторії зі Святославом тривав до вечора. Їхня битва була жахливо. Ті кому не пощастило потрапити до зони їхньої битви неминуче гинули. Спочатку Святослав здавалося вигравав. Він був наполегливий, і сил у ударах було більше. Але як виявилося, це була стратегія хитрої Вікторії, яка просто вимотувала противника, сама ж економила сили. Коли вона відчула, що інтенсивність падає, і Святослав потроху видихається, адже битися лише на одній агресії не можливо, тоді вона ніби прийшла до тями. Виявилося, у неї зберігся величезний запас енергії. Святослав був приречений. Він навіть вимотаний ніяк не хотів здаватися, готовий був втратити все військо, але продовжувати бій. Лише коли втратив руки, тільки тоді визнав поразку. Вікторія була до нього поблажлива і дозволила врятувати частину військ, половину, решту вона привласнила собі. Зганьблений і зламаний Святослав покинув землі Вікторії.

Гліб лежав нерухомий непритомний, у цей час біля нього сиділа Софія і ні на крок від нього не відходила. Прийшли солдати, зв'язали Гліба, Софію відвели до кімнати і замкнули. Пізніше прийшов до тями і Ждан.

За наказом Вікторії Гліба прив'язали до стільця посеред парадної зали у другій вежі. Ждану не дозволили йти для зализування ран. Він мав також бути присутнім.

• - ох, гості мене вже зачекалися – до зали увійшла Вікторія до неї одразу ж підбіг Ждан і впав на одне коліно схиливши голову перед нею. Вона гидливо махнула рукою і пройшла повз нього - ну ти і наробив переполоху, поодинці уклав п'ять десятків солдатиків, рагула і ще ось цього, чому ти і його не вбив.
• - пані я можу все… - з-за її спини вигукував Ждан, але вона лише наказала йому замовкнути.
• - хто ти б чорт тебе забрав такий? - Гліб мовчав, його обличчя не виражало нічого, тільки байдужість, в очах не було жодної краплі страху чи жалю - зовсім нічого не боїшся - Вікторія вдарила його тильною стороною долоні. Гліб разом зі стільцем полетів по підлозі убік - ні ти точно не людина, на твоєму місці будь-який був би вже мертвий - тоді вона взяла Гліба за шию і почала душити - ти знаєш мені без різниці людина ти або демон я душитиму тебе поки ти не здохнеш – Гліб майже вже знепритомнів, коли Вікторія відпустила його, відійшла трохи убік, ніби в неї голова закружляла. Виглядало це дивно, вона ніби загубилася, трохи озирнувшись, усміхнулася, ось тільки усмішка була ніби не її. Ексцентричність змінилася холодною обачністю.
• - з вами все гаразд – підбіг до неї Ждан.
• - ти пес, розчарував мене – почала Вікторія – я давно за тобою стежу і сподівався – вона говорила так ніби була чоловіком – що на тебе можна покластися.
• - я присягаюсь це більше не повторитися.
• - мовчи пес - Вікторія взяла лампу і розчавила її у своїй руці. Вогонь огорнув її долоню, олія вигоріла прямо на її руці. Тоді вона схопила обличчя Ждана цією самою рукою, наказавши перед цим йому заплющити очі. Він закричав, бо ще ніколи не кричав - я заберу в тебе те, що ти найбільше цінував у собі, твоє обличчя, тепер жодна жінка на тебе не подивиться без огиди.

Вікторія наказала поставити стілець із Глібом на місце, і навпроти нього поставити стілець для неї.

• - все мочиш, похвальна стійкість – Вікторія присіла навпроти Гліба – є в мене одна історія спеціально для тебе, коротка та цікава. Жила одна геніальна жінка, дуже розумна хочу помітити. Одного разу до рук цієї жінки потрапив сувій, в якому були знання про те, як створити ідеальну істоту. Ця жінка вирішила будь-що-будь створити його. Для цього їй довелося принести в жертву безліч чоловіків, відібрати у них найрозвиненішу частину їхнього тіла і таким чином зліпити чоловіка, від якого вона народила двох дітей. Одного вона назвала Всеволода, а другого – Мирослав. І жили вони щасливо разом, доки зла відьма не розлучила їх. І ось через багато років брати знову зустрілися. Здрастуйте братику - Гліб не здавався шокований, його навіть не здивувало почуте.
• - у мене є мати і її вбили - тихо сказав Гліб, тільки він і сам почав у тому сумніватися.
• - у тебе одна мати, наша мати. Та стара, відьма, запхала в твою голову вигадані спогади, щоб ти забув, хто ти є. Немає в світі інших справжніх канібалів, крім тебе і мене, немає іншого способу створення нам подібних.
• - але як Святослав, Вікторія та інші?
• - це ляльки, моя плоть в яку я помістив частину себе, по суті це я і є, вони не справжні канібали, навіть зараз із тобою говорить не Вікторія, а я твій брат Всеволод. Тебе відібрали хитрістю. Одної місячної ночі, коли сили лісових чудовиськ максимальні, вони заманили тебе, дитину в пастку і забрали в ліс. У цьому лісі наші сили зникають, тому я не міг тебе врятувати, зараз у мене немає таких сил, щоб боротися на їх території. Вони тебе не можуть убити, але приспати хоч назавжди це їм під силу. І так би воно й було, але з'явилася Софія, тут вони й заворушилися. Адже коли я отримаю силу богів, тоді їхній ліс мене не зможе зупинити. У світі людей їхня влада обмежена, тому їм нічого іншого на думку не спало окрім як розбудити тебе, наділивши вигаданими спогадами, вони хотіли твоїми руками зробити свої плани.
• - це все звучить як повне марення.
• - я тебе розумію, у це складно повірити, але взяти хоча б те зілля, яке тобі дали нібито на підтримку в тобі сили.
• - ці зілля не раз мені допомагали – Вікторія засміялася.
• - це теж обман, вони не дають тобі сили це зілля служить для того, щоб забирати у тебе сили, адже зараз воно на тебе не діє, а знаєш чому?
• - бо я до нього звик.
• - ні, тому що твій організм після виходу з лісу поступово набирався сил і зараз уже цілком може протистояти цій отруті, це зілля частина того лісу, воно стримувало тебе, воно заглушало твої спогади, на мить воно дарувало тобі почуття сили, а потім відбирало подвійно всю силу, ось що таке їхнє зілля.
• - якщо ти про все знав, і за мною стежив, чому не розповів цього раніше.
• - а що б ти мені відповів тоді коли зілля ще мало над тобою владу, я чекав коли ти зміцнішаєш, коли їхня влада над тобою ослабне - Гліб з огидою відвів погляд убік - я розумію я все розумію, і так заздалегідь пробач братику, що мені доведеться з тобою зробити, але іншого шляху немає.
• - що ти збираєшся робити?
• - мені доведеться силою витягати з тебе всі спогади, це буде дуже й дуже неприємно.