Приречені. Демони ночі

РОЗДІЛ 5

 

1952 рік. Муніципалітет Орсіваль департамент Пюї-де-Дом.

На диво спекотним, виявився травень п’ятдесят другого року в Центральному гірському масиві Франції. Нестримне сонце викочуючись наче з зовнішньої сторони підніжжя гір, передрікало неминуче закінчення такої приємної, ранкової прохолоди. Відчував це й старезний Беркут сидячий на шпилі восьмикутної дзвіниці, тисячолітньої базиліки Нотр–Дам д'Орсіваль. Часу лишалось обмаль. Широчезним помахом могутніх крил Беркут зірвався в небо, квапливо виконуючи ранковий обліт своїх володінь. Жодна жива душа уявлення не мала про мальовничу красу посталу перед очима птаха. Хіба могла природа власноруч створить цю казкову долину, посеред якої розкинулось таке затишне маленьке селище Орсіваль, з його невеличким населенням. Чи це могутній чарівник створив її саме тут, серед масиву так давно згаслих вулканів Мон–Дор. Навіщо йому, старому Беркуту, міркувати про це.

Пролітаючи над лісовим масивом соснових дерев, розкиданих на схилі прилеглої до селища невисокої гори, гострий погляд впав на кілька кілометрову ґрунтову дорогу ведучу від селища на іншу сторону узгір'я. Там стояв двоповерховий маєток, який вже кілька останніх віків належав графській сім’ї де Габен. Увагу птаха привернула курява, яка здіймаючись над деревами наче рухалась в сторону Орсіваля. Швидко промайнувши старовинне кладовище розташоване на вершині гори, десь по середині шляху між графським маєтком і селищем, вона прискорюючись з гори стрімко наближалась до поселення.

– Но...Ая… Швидше..., – підганяючи породистого білого жеребця, розривав ранкову тишу соснового лісу, несучись збуджений вершник. Беркут розгледівши в ньому графа Луі де Габен, стрімко злетів в височінь й полетів собі на північ. Місцеві жителі з подивом, ще здалеку запримітили вершника, – Чого це граф з самого ранку несеться дужче вітру, чи не трапилась чого.

– Дочка, в мене дочка. Я став батьком, – вискочивши на центральну площу чим дужче кричав граф, – в вечері, чекаю вас всіх до себе, на святкову вечерю.

Графу Луї де Габен було вже далеко за тридцять років. Відставний військовий офіцер, вже не в першому поколінні. Герой супротиву, в не так давно закінченій страшній війні, відлуння якої страшною болю ще довго відчуватиметься по всій Європі. Весь славетний рід де Габен був широко відомий не лише в Орсівалі відданим служінням Франції. Завдяки свої бездоганній репутації й зв’язкам в найвищому керівництві держави, він без проблем міг жити в Парижі, займаючи одну з високих військових посад. Та з роками його тягнуло в рідні землі. Їм з дружиною довго не вдавалось завезти дітей, про яких він с плином часу все дужче мріяв. Вже навіть здавалось що він змирився з тим що рід обірветься на ньому, як дружина приголомшила звісткою, – я вагітна, в нас буде дитина. Щасливому графу було абсолютно все одно хлопець чи дівчина, головне він стане батьком.

Захід спекотного сонця, віддзеркалювався в бокалі неперевершеного бургундського, додаючи вину ще більш насиченого благородного темно–червоного відтінку.

– За Жильберту, – вигукнув граф.

– За Жильберту де Габен, – у відповідь вигукували, чи не всі, нечисленні жителі Орсіваля.

Святковий настрій панував по всьому маєтку. Запрошені музиканти грали веселі запальні мелодії. Гості розбрілись по двору розважатись, в саду веселились діти, бургундське здавалось текло рікою. Та ні граф, ні жоден з запрошених не звернув увагу на сивочолого чоловіка в чорному діловому костюмі. Незнайомець стоячи в стороні, наче скритий від очей всіх присутніх, з неприхованою цікавістю спостерігав за цим дійством, своїми дивними різнокольоровими очима. Не бачила його і графиня лежачи на ліжку спальні поряд з малою Жильбертою, та вона одна здогадувалась що він тут, поряд, стежить за нею. За якихось десять років він з’явиться забрати те що тепер належить йому, – «її грішна душа».

Швидко минали роки. Жильберта росла жвавою, всюди сущою дівчинкою, на втіху батьку який не жалів для неї геть нічого. Найкращі вчителі Франції подовгу гостювали в їх маєтку. Та чим доросліше ставала Жильберта, тим похмуріше і хворобливіше ставала графиня. Луї привозив найкращих лікарів та всі вони лише розводили руками, констатуючи, – з нею все гаразд, треба більше відпочивати.

На десятий день народження дівчини не стало графині. Біль втрати полонив серце графа, та ще важче було бачити як сумує маленька Жильберта без матері. Луі вміло приховував своє страждання, ще дужче огорнувши її своєю увагою і турботою.

Несправедливо стрімко плинув час здавалось графу. Непомітно дівчинка перетворювалась в юну принцесу, принцеса в вродливу молоду жінку. Щиру гордість відчував граф за свою Жильберту. Вишукані манери, бездоганна освіта, природня витончена краса і грації. Одне не давало йому спокійно зустріти старість, двадцять сім років а вона все ще лишалася самотньою. Непокірний характер і надто перебірливий пошук того єдиного справжнього кохання, здавалось ховав сміливі мрії графа наповнити фамільне обійстя вже давно забутими голосами дитячого сміху.

 

– Ми неодмінно повинна піди, Жильберто, – Діана вже добру годину наполегливо вмовляла подругу відвідати нову експозицію в нещодавно відкритому Національному центрі мистецтв й культури імені Жоржа Помпіду.

– Діано, я вже втомлююсь повторювати, мені це не цікаво, – Жильберта була непохитною.

– Ти не можеш все своє життя ховатися, від світу. Подивись на себе, скільки тобі, двадцять сім?

– Так, досить мені про це нагадувати.

– Ні не досить, ти думаєш твоя краса вічна. Ти думаєш вони й надалі будуть десяткам бігати за тобою. Скільки з них розбили хвилі свої сподівань об гострий риф твоєї неприступності? Десятки? Сотні?

– Чи тобі не знати що насправді їм всім було потрібно. Ти думаєш, я? Чи може щире кохання. Та не до мене, а до статків моєї сім’ї і батькових зв'язків.

– Ти не стерпна, тобі по всюди, видніється користь та зрада. Будь чесна хоча б з собою, не це тебе лякає. Ти просто всіх рівняєш по своєму батькові. Ти чомусь вирішила що саме таким має бути ідеальний чоловік. Я тебе розчарую дорогенька, всі люди різні, так твій батько чудова людина, та не всі подібні до нього. Хоча це не значить що всім їм потрібні лише твої гроші, більшість з них були щирі в своїх почуттях.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше