Глава 3

Конгломерат Чикаго

02серпня

06:38 ранку

Зона Вільної Торгівлі

Першим, що зробив Кріс, готуючись до атаки на Трибьюн, це хакнув систему вентиляції на поверсі житлової вежі, де він мешкав.

Тобто, звісно, спочатку, він хапався то за написання перших строк нового вірусу, то за цифрову розвідку об’єкта, але потім сів, змусив себе заспокоїтися, та виробити план.

Він пригадав все, що знав або колись чув про системи захисту видавництва. Серед «серферів» блукала легенда, що зламати сайт газети неможливо, оскільки не існує постійної точки входу. Це ствердження неодноразово скісно підтверджували різні джерела. Фішка була в тому, що доступ до сайту для розміщенням новин мали лише декілька ведучих редакторів з їх персональних робочих терміналів, і лише на короткий проміжок часу в день. В решту часу їх термінали просто відключалися від Мережі і точки доступу ставали неактивними.

То ж, для того щоб завантажити на сайт газети свій логотип – зображення або текстове посилання, чи в якійсь інший спосіб залишити там свій автограф, Крісу потрібен був доступ до одного з цих терміналів.

У свою чергу, кабінети редакторів розташовувалися на різних поверхах Медійної Вежі – хмарочоса, побудованого Чикаго Трибьюн. І тут вже починали діяти знайомі будь-яким мережевим хуліганам цифрові засоби охорони, такі як електронні ідентифікатори, авторизаційні коди, біометричні сканери.

Отже, спочатку Крісові був потрібний інструмент, щоб зламати захисні системи та пройти смугу перешкод. Він добре знався на написанні вірусних програм, бо саме цим і заробляв, виконуючи штучні замовлення від Павука. Щоправда, поки що, попитом користувалося лише дрібне ПЗ для зламу мобільних комунікаторів, але справа тут була не в здібностях Кріса а в запитах ринку.

Найефективнішим став би вірус, написаний саме для зламу захисних протоколів конкретної цілі, а для цього слід було дізнатися про особливості та специфіку файрволів Трибьюн. У досвідчених «серферів» були власні методи збору необхідної інформації. В цифрових глибинах Мережі існували законспіровані таємні форуми, де спілкувалися фахівці – «хактивісти», «кракери», «гіки». Там можна було знайти, обміняти або купити відповідні дані, наприклад, вихідні коди (іноді – від самих розробників) тої чи іншої захисної системи, а також з’ясувати, які саме системи стоять на варті корпоративних або урядових серверів.

Кріс був певен, що Тоні саме цим і займається в дану мить. І ще, він не сумнівався, що Тоні використає здобуті дані для написання досконалого вірусу – легкого, функціонального та точного, наче скальпель.

Саме тут Кріс і збирався випередити конкурента. Хлопець вирішив не витрачати часу на цифрову розвідку. Замість цього, він одразу зайнявся написанням власного шедевру, але із застосуванням іншого принципу зламу. Кріс збирався створити універсальний ключ, відмичку, здатний легко і непомітно відкривати будь-який електронний замок, проникати в будь-яку систему, відповідаючи на кодові запити та ідентифікатори.

Цей задум був простим і надважким одночасно. Справа в тому, що майже всі існуючі захисні системи будувалися на стандартній базовій платформі, певному фундаменті, з якого вже зростали різні захисні модулі – бастіони та вежі, в проектуванні та цифровій архітектурі яких розробники виявляли неабияку уяву. Але сама платформа, той самий фундамент, була принципово однаковою, і, практично, примітивною. Маючи доступ до неї, можна було зламати любу надскладну захисну систему.

Саме на це й націлився Кріс.

Він перевів погляд на свій персональний термінал – куточок його власного світового панування, символ могутності будь-якого «серфера», що наважився поринути в Мережу.

Стіл з широкою, кастомізованою декою, обрамляли стійки з моніторами – основним та трьома допоміжними. Спарені системні блоки, зв’язки дротів та кабелів, слоти для додаткових плат операційної пам’яті. І, звичайно, його трон – ергономічне крісло з високою спинкою, з вбудованою системою калібровки під позу володаря.

У всій його комірці не було нічого найдорожчого як в прямому так і в переносному сенсі. Цей термінал навіть на вигляд не був звичайним «юзерським», і любий спеціаліст з першого погляду визначив би його як хакерське обладнання. Кріс зібрав і налаштував його власноруч, з деталей, що вдалося придбати (і не завжди законним шляхом), і постійно модифікував свою «машину».

Насправді, цей термінал і «Кобуто» були єдиними цінними майном хлопця, хоча, він волів не замислюватися над цим. Він був молодим і впевненим, що життя не варте зайвих речей.

Кріс всівся в крісло, і його руки, самі собою потяглися до клавіш деки. Ожили монітори, блимаючи строками команд, мигнули лампочки системних блоків, тихенько загули охолоджуючі системи. Кріс розумів, що при написанні нової вірусної програми, яку він замислив, процесори та всі ресурси терміналу зазнають критичних навантажень, і слід було заздалегідь потурбуватися про запобіжні фактори.

При розгоні до пікової швидкості дії або надмірного навантаження, температура процесорів значно зростає і виникає ризик плавлення як самих процесорів так і пошкодження внутрішніх систем терміналу. Тому не остання увага в проектуванні та комплектації системних плат приділяється вбудованим охолоджувачам. Але Кріс підозрював, що наявних засобів не вистачить, тому й хакнув систему вентиляції на поверсі житлової вежі, де він мешкав, приєднавши вихідні потоки до свого терміналу.