присмерк осінніх думок
останнє тепло
колись скінчаться зливи й осінь,
наче вмить майне зима
й розвидниться серця просинь
між смутку й туги сповна.
холодні вересневі сльози,
тьмяне сонце, що вже не пекло,
листопаду вітри й грози
та спогадів про них тепло
в душі залишать жарий слід
разом з гнітючою журбою.
і все дивлюсь на сонцесхід,
що для мене став весною.
я віддам тобі окреме місце в пам’яті. в моєму сколотому нутрі. колись я буду чекати на тебе сирим, темним вечором восени, під жовтим світом ліхтаря, що вимкнеться вмить, коли ти на нього поглянеш. і зрозумієш, що немає нічого навколо. і здається, є тільки ти і я і вічність, окутана пітьмою і моїми слізьми. ти повернешся назад додому з відчуттям наче втратив щось. проте більше ніколи про це не згадаєш. а я й досі бачитиму тебе уві сні.
увижаються очі – і ночі, як темні безодні.
і остання теплінь з-під останньо закритих повік.
от і все. от і все. і навіщо ці руки холодні,
ці безкровні уста? і невже це назавжди, навік?
#2142 в Сучасна проза
#1507 в Молодіжна проза
Відредаговано: 22.09.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
