Глава 2. Епізод 1: Ізольда та новий початок

Дні змінювали один одного. А мені все важче було змусити себе увійти до офісу. Ігор обходив мене десятою дорогою, Артур так і не з’явився. Зате Моня поринув у паралельну реальність кохання. Після того вечора, коли він прислухався до моїх порад, його життя сповнилося новими фарбами.

Я вже не могла слухати, як вони з дружиною спілкуються мало не щогодини. І тут ще з’явилась дурнувата аура навколо Моні. В моїх очах він постійно горів оранжевими, рожевими і червоними відтінками. Наче мого колегу обсипали порошковими фарбами, як на індійському фестивалі.

Це зводило мене з розуму. Не вигадавши нічого краще, я записалась до офтальмолога. Через півгодини спілкування, чоловік у поважних роках виписав мені направлення до іншого спеціаліста. Думаю, не варто згадувати до кого саме і той факт, що на прийом я не пішла.

Я нещадно гуглила щовечора всі можливі зорові галюцинації. Але моє лихо не потрапляло ні під один опис. І так склалося, що я вже почала звикати до нового образу Моні в моїх очах.

Робота кипіла. Через зникнення Артура на мене повішали кілька складних клієнтів. Моє невезіння скінчилось і я з легкістю вела сторінки, запускала рекламу і складала стратегії. Вперше у житті в мене все виходило якось само собою.

Повернувшись з обіду я застала Ігоря за розмовою із незнайомою жінкою. Одразу зрозуміла – це нова клієнтка. Мій бос і колеги поводились дивно. Варто було незнайомці поворушитись, як вони мало не підскакували зі своїх крісел.

Я й сама розглядала її з певною долею цікавості. Висока струнка брюнетка у білосніжному костюмі сиділа навпроти Ігоря, як грецька статуя. Грація і впевненість її гнучкої постави заворожували мене.

Жінка носила високі підбори. Легкий макіяж підкреслював її вроду. Лише на вустах красувався яскравий відтінок червоної помади – занадто відвертий для денної пори. Принаймні, я так вважала.

Споглядання витонченої краси приносило мені естетичне задоволення. Я й не помітила, як сіла за стіл і перетворилась у таке ж зомбі, як і мої колеги. Ігор взагалі танув під поглядом незнайомки, як вершкове масло на сковорідці.

Згодом вона підвелась і кинула на мене холодний погляд. Я наче в крижаній воді скупалась. З гордо піднятою головою, жінка в білому покинула нашу нору, що називалась офісом. Лише на контрасті з її красою я помітила в якій обдертій і тьмяній кімнатці ми працюємо.

Коли вона вийшла, склалось враження, що сонце покинуло світ. Я ще не зустрічала таких жінок. Бачила багатьох красивих, розумних, впевнених, але не таких яскравих і чаруючих. І справа була не в зовнішності, а в тому, яка незбагненна магія йшла у незнайомки зсередини. Я не стрималась і запитала в Моні:

— Ти знаєш хто це?

— Ізольда Генріхівна. — з мрійливим виглядом відповів колега.

— Клієнтка?

— Ні. Вона директор піар-агенції «Валентайн». Це величезна фірма, вони працюють із брендами та світськими персонами. Чула про того бізнесмена, що подався в модну індустрію і тепер йому всі п’ятки цілують?

— Смішний дизайнер з пір’ям на голові? — я не могла згадати ім’я, але натрапляла на нього в соцмережах.

— Так. Її робота! Уявляєш? За два місяці вона зробила із нього якесь божество. Він став народним улюбленцем.

— А що вона забула в нас?

— Мілкі і нецікаві проєкти її агенція скидає на нас. Ніби і клієнту не відмовляють, але й не витрачають час на усілякі дрібниці. — Моня зітхнув, усвідомивши висоту польоту нашої фірми.

— Цікаво, навіщо вона приходила? — питання я поставила не колезі, а самій собі.

— Не знаю. Я її бачу вдруге за весь час, що працюю тут. Вперше вона приходила перед тим, як ти влаштувалась до нас. А раніше все вирішувала її помічниця.

Мені не здався дивним такий збіг. Всередині мене зароджувалось відчуття, що я хочу бути схожою на неї. Однак, згадавши висоту її підборів, я швидко передумала. Мене покликав Ігор і вирій думок полетів геть. Він мовив:

— Можу тебе привітати… — по його голосу було зрозуміло, що він скоріше розчарований, аніж радісний.

— З чим?

— Жінку, яку ти бачила, звуть Ізольда…

— Так, я вже знаю. І про її агенцію теж. — перебила я Ігоря, і куди поділись мої манери?

— Так от, агенції потрібна нова працівниця. І вони забирають тебе. З наступного тижня ти виходиш на роботу у «Валентайн».

— А мене хтось запитав? — здивувалась я, хоча останнім часом мріяла втекти із цього офісу.

— Ти проти? — іронічно запитав Ігор.

— Взагалі-то, ні. — подумки я вже прощалась із ним.

Через кілька хвилин він оголосив гарну новину колегам. Ніхто, крім Моні не порадів за мене щиро. Я могла їх зрозуміти. Хто не мріяв отримати такий шанс у житті?

Я мала відпрацювати до кінця робочого тижня. На заміну мені Ігор знайшов зовсім зеленого хлопця, який тільки закінчив школу. Все просто – йому можна було платити вдвічі менше, аніж решті.

Прийшла п’ятниця і настав час прощатись. Я купила торт і шампанське. Всі поспішали у власних справах і за півгодини ми розійшлись. Подзвонила Рита і нагадала, щоб я забрала на пошті коробку з вином. Гарний подарунок і напрочуд доречний – в світлі останніх подій.