Епізод 3: Артем

В обід я покинула кабінет і попрямувала на кухню. Ще однією фішкою фірми були безкоштовні обіди, снеки та напої для працівників. Я очікувала знайти у кухні різний мотлох, котрий ніхто й пальцем не чіпає.

На моє здивування все було навпаки. У кухні стояла чудова кавомашина, поруч розмістився стенд із здоровими чіпсами, горіхами, пастилою і купою батончиків. Це було моє особисте «безглютенове пекло».

В пориві останньої надії я зазирнула у холодильник. Там стояли лише пластикові контейнери з салатами. Теж: дуже здоровими і вельми корисними. Я мріяла з’їсти щось вуглеводне. І не відмовилась би від десерту зі страшним білим цукром. Від такого раціону мій мозок працював набагато краще.

Артем різко увійшов на кухню і застав мене у дивній позі. Я зігнулась і спантеличено нишпорила в холодильнику у пошуках справжньої їжі. Він секунду розглядав мене, а потім розсміявся. Думаю, що я мала вигляд офісної крадійки, яка зібралась напакувати сумку безкоштовними салатами. Він запитав:

— Обід? Чи ти просто прийшла перевірити салати?

— Намагаюсь знайти щось їстівне.

— Ти теж не травоїдна? — з подивом запитав чоловік.

— Салат – це не їжа, а забавка перед основною трапезою, — гордо промовила я і приготувалась захищати свій здоровий апетит.

— Піцу будеш?

— Так, — я з подивом зрозуміла, що виправдовуватись не доведеться.

— Подобається твій підхід, навіть не запитуєш з чим, — Артем знову розсміявся, підловивши мене зненацька.

— Ну, явно ж ти замовив її не з салатом, — відповіла я, приховуючи свої червоні щоки за процесом приготування кави.

— Зачекай тут, зараз повернусь, — він підморгнув мені і вийшов з кухні.

Артем повернувся із картонною коробкою в руках. Він одразу підкорив моє серце, коли я побачила пепероні з подвійним сиром. Пізніше я зрозуміла, що він збирався пообідати з хлопцями і прийшов у кухню задля чашки кави. Але щось змусило його повернутись і розділити свою піцу та час зі мною.

Я спостерігала, як він їсть: акуратно і з великим апетитом. Мені було комфортно в його компанії. Такі чоловіки занадто рідко зустрічались на моєму шляху.

За годину я зрозуміла, що Артем веселий, добрий, досить розумний і гарно вихований. Спіймавши себе на недоречних думках, я спробувала перевести тему у більш стримане русло. І запитала:

— Тут працюють лише жінки? Звісно, якщо не рахувати тебе.

— Так, жіноче царство. Тільки в охорону взяли чоловіків.

— Цікаво, вони спеціально відбирають працівниць?

— Ти про що? — запитав Артем, допиваючи холодну каву.

— Мене перевели з іншої фірми. Хоча я абсолютно не вписуюсь сюди, — його простота і відкритість спонукали мене поводитись щиро з малознайомою людиною.

— Ти перша цікава людина, яку я тут зустрів, — тихим голосом промовив мій співрозмовник.

Невідомо звідки на мене накотилась хвиля паніки. Я згадала Артура. Мені потрібно було утекти подалі від Артема. Я раптом опам’яталась і зрозуміла, що він може сприйняти нашу розмову за флірт. Тому я мовчки кинулась прибирати зі столу. Здавалось, що він помітив дивну зміну у моїй поведінці:

— Залиш, я сам приберу, — Артем встав і хотів забрати коробку зі столу у той момент, коли я вхопилась за неї; наші пальці зустрілись.

— Добре, дякую. Мені вже час… — я висмикнула руки і поспішила у власний кабінет.

Вираз його обличчя змусив мене почуватись навіженою. Я бачила, що він шкодує про свої слова і тепер намагається зрозуміти, що ж зробив не так. Однак негідник Артур подарував мені хороший урок. І я більше не могла поводитись нерозважливо.

Решту дня я займалась звичною для себе роботою. Написала десятки постів в соцмережі і знайомилась зі сторінками нових для мене клієнтів. Як виявилось, нічого серйозного новенькій не довірили. В мене склалось враження, що я все ще працюю на Ігоря, тільки тепер сиджу у власному красивому кабінеті.

Я чула, як о шостій всі почали розходитись. Ніхто особливо не поспішав. Для мене це був добрий знак. Отже, більшість працівників любили цей офіс і не тікали з нього, як навіжені.

Мені довелось затриматись на дві години. З’явилось відчуття, що я просто не хочу йти додому. В невеличкому кабінеті було затишно і безпечно. Однак, згадавши про голодного і самотнього Персика, я хутко зібралась і вийшла з будівлі.

На лавці в кількох метрах від офісу сидів Артем. Я одразу помітила його. Він змінив костюм на звичайний одяг і тепер виглядав трохи молодшим. На вигляд він був на два-три роки старшим за мене. Артем встав і підійшов до мене.

Поки він наближався, я встигла оцінити його смак і фізичну форму. Мій новий знайомий одягнув джинси, темну футболку, і коричневу шкіряну куртку. Місцями одежа повторювала контури його м’язів.

Я з підліткового віку не терпіла чоловіків схожих на роздуте «курча бройлеру». Однак Артем мав приємну статуру. Певно, не просто працював над тілом у залі, а добре знав, що таке фізична робота. Фантазія одразу підкинула мені гарячу картинку, як він знімає футболку і рубає дрова для каміну. Весна вирішила включити мої гормони на повну.