Епізод 2: Знайомий погляд з минулого

Підійшовши до власного кабінету, я помітила, що двері були відчиненими. Приготувалась до зустрічі з Ізольдою, бо одразу зрозуміла, що тільки вона могла дозволити собі подібне нахабство. Яким же було моє здивування, коли увійшовши, я побачила жінку похилого віку, котра завзято терла підлогу шваброю.

Мені було дуже незручно переривати її трудовий процес, але я мала зайнятись власною роботою. Постоявши трохи на вході, зрозуміла, що на мене ніхто не звертає уваги. Тому ввічливо привіталась і запитала:

— Можна я пройду до столу?

Жінка обернулась і від її погляду у мене все похололо всередині. Очі здавались мені знайомими. Такий же холодний і жорсткий погляд мала моя бабуся. Я начебто дивилась на її сестру чи близьку родичку. Сивоволоса жінка відповіла:

— Я прибираю. — обернулась і продовжила мити підлогу.

Важко було назвати її милою чи ввічливою. Мене здивувала непохитність нової прибиральниці – за весь час роботи в агенції я бачила цю людину вперше. Раніше кабінети прибирали лише ввечері, після того, як всі розійдуться додому.

Її зверхність розв’язала мені руки. Я спокійно пройшла до власного столу і сіла у крісло. Жінка слідкувала за мною поглядом яструба, не відриваючись від роботи. Я запевнила свою опонентку:

— Мені треба працювати. Я вам не заважатиму.

Вона нічого не відповіла. А я увімкнула комп’ютер і спробувала зайнятись власними обов’язками. Жінка час від часу кидала на мене підозрілі погляди, наче я завинила їй кругленьку суму.

За хвилину я пошкодувала про своє рішення. У той момент, коли швабра прибиральниці почала несамовито стукатись об моє крісло. Вона намагалась помити підлогу навколо мене.

Я одночасно відчувала гнів і сором. Потім вона спробувала дістати відро зі сміттям, що стояло під моїм столом. Не знаю, що ця жінка мила раніше, але її гумові рукавички вимазали мене якимось чорним мазутом. Я скочила на ноги і поглянула на свою сіру зіпсовану спідницю. Підвищивши тон, запитала:

— Що ви зробили?

— Та що такого страшного? Візьми серветку й витри. — вона забрала швабру, відро і, наче й не було нічого, покинула мій кабінет.

Даремно я послухалась її поради. Волога серветка лише розтерла плями і зробила їх більшими. Спробувала замити бруд під водою та, на жаль, зіпсувала спідницю остаточно. Тепер вона мала один шлях – на смітник.

Але до того, мені потрібно було дочекатись вечора і не потрапляти на очі колегам. Жодного разу я не бачила працівниць агенції «Валентайн» такими замурзаними. Здавалось, що я у своїй спідниці проповзла смугу перешкод.

У другій половині дня до мене забігла Яна. Яскраво-зелений шовковий комбінезон прикував мій погляд. Він мав смарагдовий відтінок і через це здавався шалено красивим. Яна побачила мою брудну спідницю і вигнула брови, чекаючи пояснення. Я не хотіла доносити на прибиральницю і віджартувалась:

— Руки не з того місця ростуть!

— Ох, така класна спідниця! Шкода… Завтра вдягнись схожим чином, — Яна окинула мене схвальним поглядом.

— А що буде завтра? — уточнила я.

— Другий етап ініціації. Ти повинна довести, що можеш опанувати власну силу і зробити свій перший приворот.

— Яким чином?

— Пам’ятаєш майбутнього політика? Вестимеш цього клієнта. Твій перший приворот. Так хвилююче! — очі Яни заблищали росою, ніби я запропонувала їй стати подружкою нареченої.

— Я гадки не маю, що потрібно робити! — страх невдачі визирав на мене із кутка і готувався накинутись на свою жертву.

— Я допоможу тобі.

Яна була молодшою від мене на кілька років. А я відчувала себе так, ніби вона стала моїм ментором. Наче мені тут відвели роль молодшої сестри. Однак я була вдячна за будь-яку допомогу і могла трохи попхати убік свою поранену зарозумілість.

Ввечері, лежачи в ліжку, я розмірковувала над тим, що мене чекає. Нерозумно було погоджуватись на всю цю авантюру. Проте мені хотілось бути поруч з Валентином, бути особливою і нарешті отримати силу, що дозволить мені більш ніколи не відчувати страху.

Посеред ночі мені стало прохолодно. Але я все ще перебувала у полоні дрімоти й не могла прокинутись від солодкого сну. А потім ковдра легенько поповзла уверх, вкриваючи мої плечі. Я відчула, що в кімнаті є ще хтось. Однак втома і тепло віднесли мене на своїх хвилях у далеку країну сновидінь, де на мене вже чекали.