Епізод 9: Відкрий справжню силу

В клубі на всю потужність гриміла гучна музика. На відкриття прийшло більше людей, ніж ми очікували. На вулиці вишикувалась довга шеренга з охочих потрапити всередину.

Адміністратор провів нас у лаунж зону, де грала спокійніша музика. За розкішним столом на нас чекали власник клубу, Ізольда, Яна та кілька незнайомих мені гостей. Приємна дружня атмосфера передалась і мені. Валентин відсунув крісло для мене.

Я, звісно, скористалась його допомогою. Але це змусило мене почуватись якоюсь недієздатною. У кіно такі жести завжди виглядають природно, і сам Валентин діяв з легкістю, котрій можна було позаздрити. Однак я була простою дівчиною, що звикла сама дбати про себе. І такий персонаж не дуже то вписувався у фільм про фатальну красуню та джентльмена.

Валентин сів поруч і я помітила, як він розглядає гостей, затримуючи погляд на кожному із них. Він спостерігав за їхньою аурою. Я вже теж навчилась придивлятись до незнайомців, аби довідатись, що у них на серці.

Часом я зустрічала дивовижних людей, чия аура переливалась усіма барвами веселки. А інколи мені було страшно поглянути на незнайомця, бо його злість і ненависть нависали огидною хмарою над головою. Однак мій дар був хорошим помічником, що беріг мене від проблем.

Яна пересіла ближче до мене, поки Ізольда розмовляла з моїм клієнтом та нахвалювала його смак у виборі інтер’єру. Я вже навчилась не звертати увагу на відношення головної відьми офісу до мене. А от із Яною мені було весело та легко. Вона обрала для вечора яскраво червону сукню і нафарбувала вуста помадою того ж відтінку. Яна одразу зробила мені комплімент:

— Ого! Ти виглядаєш розкішно. В тебе є талант до перевтілень і зміни образів.

— Дякую! Вчусь у найкращих. — мій зустрічний комплімент був щирим, я й справді багато перейняла у Яни.

— Ти бачила, як змарніла Ізольда, коли ви приїхали разом? — подруга насолоджувалась її стражданнями, а я знала, що на те була своя причина.

— Мені все одно. Нехай сама розв’язує свої проблеми із Валентином. — принесли м’ятний коктейль і я із задоволенням зробила кілька жадібних ковтків.

— Пішли танцювати!

Яна потягла мене за руку в гущу натовпу, що ритмічно рухався під дивну музику. Чи то сукня й макіяж, чи пара ковтків прохолодного напою, але щось вивільнило в мені чуттєвість і бажання віддатись ритму. Моє тіло пливло на хвилях музичної ейфорії. А поруч танцювала моя усміхнена й щаслива подруга.

Не знаю, скільки часу ми провели у танцях. Яна залишила мене одну, маючи нестримне бажання відвідати вбиральню. А я почала відчувати кожну людину, що танцювала поруч.

Бачила їхні аури та, наче злилась в один потік з ними. Раптово музика змінилась. На місце чітких і жорстких ритмів прийшла мелодія, що огортала серце і викликала романтичний настрій.

Відвідувачі швидко зорієнтувались і розділились на пари. Розділились нерозумно, бо майже кожен обрав партнера з непідходящою аурою. Позаду хтось торкнувся мого плеча і пробіг пальцями вниз до долоні.

Я обернулась і знов потрапила під вплив знайомого аромату. Валентин завмер, а в його очах читалось лише одне питання. Я відповіла ствердно, наблизившись до нього і злегка кивнувши головою. Пасмо мого волосся вибилось і впало на обличчя, через скажені танці.

Валентин ніжно прибрав його і відкинув за плече. В його очах читалось обожнювання, яке він відчував до мене. Звідки воно взялось? Коли та чому я встигла викликати у ньому почуття?

Думки миттєво розбіглись, коли ми з’єднались у повільному танці. Він притискав мене до грудей, мов беріг від усього світу. А я вперше зрозуміла, що хочу залишитись в його обіймах. Мене переповнювали почуття. В один момент навіть стало важко дихати від тієї енергії, що рвалась назовні. Валентин попередив, прошепотівши мені на вухо:

— Ніколи не задавлюй свої почуття. Вони – рушійна сила твоєї магії.

— Я хочу, щоб навколо панувала любов. Не так, як зараз, а набагато краще. — мені було важко правильно висловити свої думки в той момент.

— Чого ти хочеш? — Валентин став позаду мене.

— Хочу, щоб вони усі відчували кохання, — ця думка сп’янила мене.

Моє єство потребувало ще більше енергії. Сила рвалась назовні та змушувала підкоритись їй. Валентин поклав теплі долоні на мої плечі. Він схилився і прошепотів:

— Уяви те, чого хочеш і воно втілиться у життя…

Я відчувала його руки. Розслабившись, притулилась до нього спиною, шукаючи опору. Змінився трек і нові пульси захопили усіх навколо. Грала KAZKA, а слова пісні KAРMA розлітались навколо, як мантра.

Зі мною сталась дивна річ. Заплющивши очі, я мов потрапила у стан шаманського трансу. Це було страшно і на межі можливостей, хоча я мало що пам’ятала після цього. Мої почуття до Валентина вирвались назовні. Коли я розплющила очі, то побачила блакитну димку, що витікала з моїх долонь.

Валентин не дихав, я відчувала, як він завмер в очікуванні. Люди навколо рухались у ненав’язливому темпі й нарешті почали обирати пару зі схожим кольором аури. Мені це нагадало комп’ютерну гру, я могла керувати іншими, як фігурками на ігровому полі.

Синювата димка почала сочитись із тих, хто знайшов собі пару. Вони обіймались, торкались один одного і невідривно дивились в очі обранців. Дивне світіння спліталось у товстелезний канат і підкрадалось до мене, мов змія, що хоче напасти на свого приборкувача.