Привороти

Епізод 3: Змій

Якби я мала хоч якийсь вибір, то ніколи б не дійшла до такого. Я ніби зрадила себе, свої принципи, продала усе найдорожче, що мала в житті. Але так склались обставини. Мені належало зробити важкий крок заради себе і кожної відьми мого ковена.

Так я й опинилась холодного дощового вечора посеред площі, якою снували десятки перехожих. Моя парасолька захищала від холодних крапель води, але це не приносило полегшення. На мене чатувала справжня небезпека і перед її обличчям я була майже беззахисною. Цього негожого осіннього вечора мала відбутись зустріч двох запеклих ворогів. Я прийшла вчасно, а от інша сторона вирішила не квапитись.

Хвилин з п'ятнадцять я чекала на них, не виказуючи свого занепокоєння. Нарешті на іншому боці площі з’явилась групка людей, що повільно рухались до мене. Кілька чоловіків розійшлись навсібіч, утворюючи півколо, що мало захищати їхнього лідера.

Порив вітру змусив мене підняти комір чорного пальто. Я загорталась у нього, наче в броню. Назустріч мені вийшов чоловік. Він підняв долоню й впевненим жестом наказав усім залишатись на своїх місцях. Самовдоволена посмішка на обличчі Юлія змусила мене тисячу разів пошкодувати про власне рішення.

Чаклун у темно-коричневому костюмі й плащі такого ж кольору повільно наблизився до мене. Слідом за ним йшла Рита, тримаючи парасольку над головою Юлія. Я не могла повірити, що вона здатна прикидатись служницею, аби вгодити своєму лідеру. Здавалось, що Юлій має власну силу тяжіння, яка тримає й згуртовує навколо нього інших людей. Валентин мав рацію коли казав: ніщо так не єднає магів, як ненависть до власної природи.

Я напружилась, загостривши власну увагу на прибічниках Юлія. Найменший рух когось із них не проскочив би повз мене. Ніби відчувши мою готовність до бою, він недбало мовив:

— Ніхто не збирається напади, Тіно. Для мене ти цінніша живою, хоча б поки що.

— Довіряти чаклунам надто ризиковано, — похмуро відповіла я.

— О! Прекрасні слова! — Юлій враз розплився у своїй кривуватій посмішці, наче почув найвищу похвалу, — Я бачу, що Валентин встиг показати своє справжнє обличчя. Ти правильно вчинила, звернувшись до мене.

— Якщо ти закінчив впиватись власним тріумфом я б воліла перейти до справи. — його нестерпні манери розпалювали полум’я моїх сумнівів ще сильніше.

— Я сумую за прекрасними часами, коли люди дотримувались етикету й правил. Навіть вороги мають виказувати один одному дрібку поваги, — він скорчив награно ображений вигляд і від того очі Юлія звузились, виказуючи підступну природу чаклуна.

— Остання наша розмова не мала й натяку на повагу. Ти віроломно порушиш будь-які домовленості, якщо отримаєш із цього вигоду. — тепер вже я показувала власний норов, аби приховати страх та невпевненість.

— Ти сильно покалічила моїх людей. Декого довелось рятувати після твоєї магії. — Юлій кивнув головою у бік Томаса, що мовчки стояв трохи позаду.

— Я боролась за власне життя. І можу повторити це знову, якщо стане потреба, — голосно промовила я та обвела пильним поглядом прибічників чаклуна, зупинившись трохи довше на Риті.

— Твоя магія росте й стає неконтрольованою. Ти повторюєш помилку Валентина. Дозволь допомогти тобі: приєднуйся до нас і зможеш використовувати сили для благих цілей.

Я зайшлась голосним сміхом, не стримавшись від пихатих слів Юлія. Більшої нісенітниці він не міг вигадати. Мстивий чаклун не дбав ні про людей, ні про відьом. Юлій використовував власних прибічників так само як Валентин використовував ковен і мене.

Ледь подавивши приступ реготу, я заспокоїлась і поглянула на Юлія. Він злісно свердлив мене очима, борючись з бажанням назавжди стулити рота зухвалій відьмі. Але зараз я знаходилась у виграшному становищі. Адже Юлій мріяв зробити мене знаряддям помсти. Він проковтнув образу й сказав:

— Твою долю ми вирішимо потім. А поки – тримай. — він клацнув пальцями й Рита дістала з кишені якийсь папірець та передала його мені.

— Закляття? — мов під гіпнозом запитала я.

— Так. Воно спрацює лише в тебе, бо Валентин не захищався від свого кохання. Він не може обірвати магічний зв'язок між вами, інакше втратить єдину можливість знайти свою Адріану. — Юлій наголосив на імені, що вже давно не належало мені.

— Це все? — тривога повільно підступала до серця, коли я думала про те, як зможу втілити увесь план в життя.

— Ні, є ще дещо. Ти повинна забрати у нього перстень, що подарувала на пам'ять. Той, що допомагає йому знаходити тебе раз за разом. Перстень стане печаткою магії, яка триматиме Валентина замкненим у його в’язниці.

— І як я це зроблю по-твоєму? — розгнівано запитала я, розуміючи, що Валентин ніколи добровільно не віддасть перстень.

— Закоханого дурня не важко обдурити. — уїдливо протягнув Юлій.

Я стискала у руках папірець і мовчала. Спіймавши на собі дивний погляд Рити, зрозуміла, що треба швидше забиратись з площі, адже людей на ній майже не залишилось. Вимучена посмішка промайнула на моєму обличчі і  я вирішила попрощатись:

— Мені потрібно готуватись. Гадаю, нам більше немає про що розмовляти.

— Тіно… — Юлій зробив крок і опинився під моєю парасолькою, він наблизився до мого обличчя і прошепотів, ледь рухаючи вустами, — Ми ще обов’язково зустрінемось. Підготуй ковен до передачі правління. Якщо все відбудеться мирно я подумаю над тим, щоб зберегти тобі життя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше