Епізод 5: Короля не стало. Хай живе королева!

Я важко дихала, доки ліфт підіймав мене на останній поверх агенції. Вперше я мала ступити сюди, знаючи, що Валентин більше ніколи не повернеться.

У величезному кабінеті все залишилось так, як було напередодні. На столі лежали кілька книг з закляттями, які практикував Валентин. Я лягла на шкіряний диван і втупила погляд у стелю. Мої стомлені очі так і не пізнали сну цієї ночі. Майбутнє майоріло на горизонті зловісним тривожним прапором і це не давало мені спокою.

Мої роздуми прогнав ліфт, що привіз відвідувача. Я навіть не повертала голови, бо знала кого побачу поруч. На допомогу мені прибула важка артилерія – Яна. Її тривожило, як ковен сприйме нового провідника у майбутнє. Коли я побачила подругу, то помітила, що вона трохи змінилась. Здавалось, Яна стала трохи вищою і ще більш серйозною, якщо це взагалі було можливим. Вона одразу ж взялась за мене:

— Весь ковен збереться на першому поверсі через пів години. А ти тут лежиш! — вона на секунду зблідла, ніби щось згадала і продовжила, — Вибач, тепер мені не варто поводитись настільки фамільярно…

— Ти жартуєш? — ліниво запитала я, — Якщо все пройде вдало ти станеш моєю правою рукою.

— Спочатку приведи себе до ладу. Відьми не підуть за тобою, якщо вважатимуть слабкою. Я розумію що ніч була важкою, — вона сіла на краєчок дивана та поклала руку мені на плече, — Але в нас немає іншого вибору.

— Вже встаю.

Хіба могла Яна знати наскільки важкою була ця ніч для мене? Я виснажилась і не знала, що сказати відьмам, які свого часу стали послідовниками Валентина. Тепер його привид стояв десь позаду й чекав мого провалу.

Яна підвела мене до дзеркала, виказуючи занепокоєння кожним жестом. І вона мала для цього всі причина. У відображенні я побачила виснажену жінку з розтертим макіяжем та довгим сплутаним волоссям. Одяг був м’ятим і зовсім не підходив для урочистого оголошення.

Я трохи злякалась власного вигляду. А часу на підготовку залишалось напрочуд мало. Яна розглядала мене з виглядом професіонала і помітно було, як ідеї в її голові змінювали одна одну.

На вішалці у віддаленому кутку кабінету висів чорний плащ Валентина. Йому він вже точно був не потрібен. Я швидко взяла річ, яка мені завжди подобалась і сховалась за величезним кріслом біля столу.

Приємно було скинути з себе одяг, який зберіг на собі сліди моєї прогулянки лісом. Плащ Валентина виявився занадто великим, але на ньому все ще тримався аромат морського бризу і стиглого гранату. Я востаннє вдихнула ноти, що змушували моє серце тріпотіти у грудях. Але цього разу жоден удар не виказав свого захоплення. Уся магія кохання зникла так само різко як і увірвалась в моє життя.

Я зав’язала пояс і підгорнула рукава. Плащ перетворився на сукню і мій вигляд викликав трохи менше питань. Яна дістала з сумки серветки та заходилась витирати з мого обличчя чорні плями від туші, яка малювала на шкірі картину нічної печалі. Вже за кілька хвилин вона стерла все лишнє і мої очі прикрасив чорний димок, що якнайкраще підкреслював мою жорсткість та стійкість. Потім подруга запитала:

— А з волоссям що робитимемо?

Відображення у дзеркалі казало, що мені чогось не вистачає. Пасма довгого волосся спадали на груди, наче змії. Трохи подумавши, я відповіла:

— Зможеш відрізати?

— Ти серйозно? Можна ж просто заплести… — з жахом відізвалась Яна.

— Ріж! — я стояла на своєму.

Вона дістала з шухляди великі канцелярські ножиці. Яна стала позаду мене і дбайливо зібрала моє волосся докупи.  Кілька чітких рухів позбавили мене останньої згадки про старе життя. У відображенні я побачила справжню відьму: сувору та безжальну. Навіть Яна притихла на секунду, а тоді з захватом мовила:

— Ось так можна спускатись. Почекати тебе чи хочеш з’явитись сама?

— Йди перша. Мені ще потрібна хвилинка.

— Як бажаєш! — Яна поспішила до ліфта й залишила мене наодинці з власними думками.

Я готувалась до найважливішого кроку – очолити ковен. На першому шабаші про щось подібне не доводилось і мріяти. Тоді мені було байдуже на більшість речей, які цікавили Валентина. Тепер же я починала розуміти його одержимість магією та владою.

Переді мною відкрились нові перспективи: багатообіцяльні й тривожні. Я все ще мала віднайти спосіб протистояти Юлію та захистити власний ковен. Водночас магія наповнювала мене, не знаючи міри.

В грудях з’явилась дивна важкість, що каменем тиснула на серце. Разом із нею прийшов біль, який пронизав тіло швидко та потужно, мов спалах зірки, яка падала посеред нічного неба. І розвіявся він так само не очікувано, не залишивши після себе відчуття полегшення.

У відображені я побачила якусь тінь, що тяглась від коміра плаща до моєї шиї. Занепокоєння змусило пальці швидко розгорнути тканину. Я мало не скрикнула, побачивши на грудях сітку блакитної павутини, що розходилась на всі боки від серця.

Шкіра підсвічувалась тоненькими струмками магії, яка знайшла новий глечик і наповнила його по вінця. Валентин з легкістю зносив усі побічні ефекти від надприродних сил, а моє слабке людське тіло змінювалось і малювало тривожні сигнали.

Тривога закралась у думки підступною змією і скрутилась десь далеко у підсвідомості, аби підняти голову й напасти в неочікуваний момент. Мені не залишалось іншого вибору, як підняти високо комір і застебнути на всі ґудзики. Я сховала свою таємницю від усього світу, але вона продовжувала стискати моє серце, нагадуючи, що одного разу нам все-таки доведеться зустрітись обличчям до обличчя.