Епілог

Посередині величезного масивного стола лежав аркуш паперу, а поруч конверт в якому ми отримали повідомлення. Через завішені вікна не пробивався навіть натяк на сонячне світло. По всій кімнаті тьмяно горіли з десяток ламп.

Вишуканий папір і чіткий каліграфічний почерк не обіцяли нічого хорошого. Я раз за разом перечитувала єдине питання, що темними лініями розірвало білосніжний аркуш.

Яна сиділа навпроти з серйозним та холодним виразом обличчя. Вона чекала на мій вердикт, хоча й знала, що варіантів у нас не так багато, як того хотілося б. Хвилини спливали швидко, а ми намагались вивірити власні рішення. Нарешті я озвучила свою думку:

— Війни не уникнути. Що ти думаєш?

Я взяла до рук аркуш та передала подрузі. Яна знову прочитала питання: «Ти готова приєднатись, Адріано?». Я бачила, що її щось бентежило. І нарешті Яна відповіла:

— Навіть якщо ти погодишся – Юлій знищить ковен. Він ненавидить все, що створив Валентин. Але як нам виграти війну?

— А як долають чорнокнижників? Потрібно знайти книгу з якою він пов'язаний і знищити її.

— Ми боротимемось не тільки з Юлієм. Нам доведеться зіткнутись з організацією, яку він будував століттями. І вирішити усе без крові – не вийде… — Яна намагалась дізнатись наскільки далеко я готова зайти у цьому протистоянні.

— Ти сумніваєшся в мені? — я відкинулась у кріслі та зі здивуванням поглянула на Яну, — Я знищу кожного, хто посягне на мій ковен. Вирву серце будь-кому, хто стане на моєму шляху. Вони горітимуть на вогнищі, яке розвели власними руками.

Яна ненадовго оніміла від почутого. На її обличчі застигла суміш тривоги й захоплення. Гадаю, що рішучість у моєму погляді переконала її набагато більше, аніж слова. Вона мовила:

— Тоді нам варто почати підготовку.

— Попередь сестер, що нам потрібно більше енергії від «Купідона». — я постійно жила із відчуттям важкості в серці, бо магія поступово нищила моє єство, але навіть цього було замало, аби перемогти Юлія.

— Вони й так роблять усе можливе. — запевнила мене Яна.

— То хай зроблять неможливе! — я підвищила голос і навіть не помітила цього, доки не побачила вираз обличчя Яни.

— Добре… Я спробую поговорити із ними. — вона швидко покинула мій кабінет, наче тікала від якоїсь неприємності, що от-от має статись.

Мене хвилювало послання від Юлія. Я сподівалась, що матиму більше часу на підготовку. Але він вирішив не чекати моменту коли моя влада у ковені укріпиться. Юлій був на крок попереду і це дратувало. Однак я мала найкращу зброю – мережу «Купідон».

Чи то від згадки про магію, чи від злості на Юлія, але я відчула як мої руки почали горіти. Шкіру від плечей до зап’ясть лизали язики невидимого полум’я. Я глянула на власні руки та ледь стримала крик. Вони вкрились темними синюватими жилками, які намагались захопити усе моє тіло.

Біль не вщухав, однак, мене більше хвилювало інше: ніхто не мав бачити, що я не в змозі впоратись із магією. Залишався єдиний вихід – приховувати це від усіх. Я спустила закочені рукави та прикрила шкіру на руках. Ніхто не знав, що ховає під собою моя чорна сукня, яка закривала майже усе тіло. І тільки я бачила, як магія міняє усе, до чого торкається.

На стіні висіло дзеркало. Я підійшла до нього, аби впевнитись, що видимих слідів не залишилось. Мені здалось, що із відображенням щось не так. Очі були неживими й занадто темними. Це тривало всього лиш мить, але різка зміна не пройшла непоміченою повз мене. Такий же погляд був у Валентина, коли магія майже підкорила його своїй волі. Я довго вдивлялась у дзеркало, наче зачарована, аж доки не почула знайомий голос від якого волосся стало дибки:

— Я ще повернусь, Тіно! Обов’язково повернусь…