28.01. 2000

Найактивніші нилабишани, беручи до уваги нещодавню проголошеність незалежності села, і розуміючи необхідність нової влади – почали, так би мовити, ділити портфелі. Ще не прийшли до згоди як називати заступників керівника села – завідуючими, чи може міністрами… Але ця ситуація невизначеності все більше дратувала декого. Виявлялись протиріччя. Певні особи почали показувати протиставлення до побратимів у боротьбі за крісла. Конкуренти, що тут поробиш.
 

- Отже, товариство, ми прийшли до висновку, - каже Петро. – що нам потрібен не якийсь завклуб чи завідуючий народним домом. Нам потрібен міністр культури. У функції якого буде входити також завідувати клубом. Але було би ще краще якби мали ми три міністри замість одного – культури, освіти та мистецтва. Одначе, розуміючи відсутність коштів, та наперед дбаючи про скорочення штатів – зупинимось на одному міністрові – культури. А він вже буде дивитисі і за культуров, і за тим шо сі роби в школі.  І муси пудумати про мистецтво в селі. Бо то так не може бути, щоб село було, а мистецтва в нім не було.
 

- Файно ти вугориш Петре, - каже місцевий віршописець Павло Скожислово. – Тре пудискувати, вуприділитисі, хто яку культуру, вусьвуту в силі нашуму видит титерка і шо види на пирспиктиву. Як то кажут в київскому парляменті – треба зважити плятформи. Мусим видіти хто дустойний їкої пусади. Бу то не річ чумайдан з папїрами за субов нусити – то ше треба мати хист до справи!

Трохи музикант Петро апелює:
 - А шо то дивитися? Ми що каждий каждуго не знаїм? їден про єдного всьо знає. А муя плятформа така во: музику, пісьні траба писати тільку такі їкі, значитсі, западают в душу і жиби сі вуни пудобали людюм. Бу як сі людьом не подобає – то нашо то рубити? Ну нє? Мистецка вартість від того - чи воно зачипає душу люцку!

- Конкретніше, будь ласка, - попрохав Сьтіна.

- Муси бути в нас спиціяльна кумісія, яка буде сі дивила чи твір має вартісь. Чи тре го ду людий пускати. Маю на увазі - кумісія буде казала чи то грати, чи то малювати, ци то сьпівати. І чи таке кіно здуймати. Би ни було такого неподобства, шу їде воно в Канаду ду вуйка в госьті, чи в саму Гамерику провідати цьоцю. Там бринькає в клубі на трох акордах для трох пенціунерів. А приїзди назад і він вже зьвізда! Ти го пуслухай: «Мов кунцерти в Канаді, гаструлювов в самій Гамериці!». Тому то всьо тра кунтрулювати. Якшо мене тутичка присутнє паньство вибере на посаду міністра культури, то буде при мені пуридук і комісія, яка не дозволить пускати по межи люди всілєке драньті. А будут в нас одні люцкі твори!

- Або не буде ніяких, - тихо сказав Балачка. Але Петро Первоза мабуть не почув цієї іронії, бо продовжив:

- І всьо то пу тій причині, що Нилабиш стає державою. А, отже, твори в селі мають бути тілько державного рівня. Бо в єнчому випадку нас не тілько люди, нас кури засьміют. Я всьо сказов. Типеричка гувуріт ви.

- Ми це все, що ти сказав, візьмем си ду зважинє. Чи ще хтось хоче висловитись? – питає Балачка.

Дипломатично підніс руку Іван Сьтіна:

- Оце я, шановне товариство, шановне миролюбиве паньство, милі і дорогі панове, хочу...

- Іванку, - перебив го Василь Балачка, - ти такими випуцуваними слувами звертаєшся до нас ніби тут цілий клуб нилабишців. Але нас ту є тілько пєтеро. І ми разом вирусли…

- А що не можна репетицію зробити друже побратиме, мій дорогий пане брате? Ти ліпше наш дорогий сільский депутате уважно слухай і не перебивай. Ми не в сільскій раді і кворуму нам не треба. Але я, як ви знаєте, є художником, може не від освіти, але від природи. Тубі Василю я намалювов дівчину з букетом, а тубі Петре вулицю твою. І не вулівцєма, а правдивими тими масляними, на воливі, фарбами. Тому я, як художник, не погоджуюсь із тим яка йде платформа від Петра. Не зовсім сі годжу з тов пузиційов. Тому що… - задумався, - що ж це буде, якщо каждий мій малюнук буде та кумісія вибадувати? Будут казали мені, які я маю малювати вогірки – зилені чи чирвоні…

- А ти що, козаче, хочеш малювати червоні огрки? – кинув репліку Петро.

- Не перебивай! Бо то буде цензура, як за сталінських часів. Бо якщо зачнут ми лісти під пензель та вугурити - туво Йвани то замалюй, ту пупров, а тутичка думалюй файну панєнку в вишитю та замаїну квітучками…

- А тобі що україночки у віночках не подобаються? – знову кинув речення Петро.

- Та шо то людуньки таке буде? Га? – починає нервуватися Іван. - Та я не годен буду ніц малювати! І жиби ви туди сі ни чіплєли мене, - чо ти ніц не малюїш, чо ти сі малярику засмутив.

- Та в тебе, Іване, - втрутився в розмову ще один Йван, на прізвище Наймудрд, - і так тих малюнків не багато. Наскільки я знаю, окрім тих двох, шо ти назвов, ше зу три є, тай всьо!

- А тобі сі шо шось в моїх малюнках не подобає? А хіба не я тобі на подарунок коханій дівчині малював букет руж?

- Та я ніц не кажу. Бо на безрибї і рак риба. Але… Але най буде, малюй Іванку, мій друже, малюй. Той букет зіпровди файно тобі сі вдав! Малюй!

- Во так! – набрався духу Іванко Сьтіна. Продовжив. – Може й так, малюнків у мене не багато. Але як я мав їх намалювати, якщо на дворі криза? Якщо курова на ферми дає не дисіть літрів мулука, а три. Якщо трактурист трактур більше ремонтує, як їзди ним пу поли. То чого хтіти би митец, в час тішкого застою державного, в час руїни третой\ї чи то читвертої диржавної, щоб митець творив? Та щоб творити має бути все навколо прекрасно. Має економіка процвітати, люди мают ходити веселі, трактори, машини мают їден за єдним пу селі їздити туда сюда. Корови мають давати щедрий надій молока. І тоді… І тоді, шановні, я в благості, оточений радістю процвітання державного - затьохкаю, заспіваю як соловей. Маю на увазі не голосом, бо до того дару нема. А кольором, фактурою, об’ємом, пластикою… Та шо то вугурити. Ви того всього не збагнете! В свої маленькі головочки всю шир земну не помістите! Та виділисти, як я намалював свою бабцю Марію? Хоч вона вже старша. Але ви виділи як на картині її вочі розумні сі блищут. Та там на каждуму воці я намалював по 43 бліки. Бо розумну людину видно по блиску в очах! То є мистецтво, хлопці! Але щоб я творив – мені потрібна відповідна атмосфера, підтримка. Може стипендія від Нилабишского уряду. А ви, ше ніц нема, а вже буде проти мене кумісія… Та хіба ви не виділи, як я ше в восьмому класі кунє намалювов. Та там і зблизька, і здалека видко в гриві коня каждий вулусок! Я без комісії знаю як треба малювати!