Привіт, шибалинське ТисячолІття!

21.03. 2000

Релігійні суперечки переповнювали Нилабиш. І вони тепер були не менш зацєньті, аніж на початку десятиліття. Тоді громада поділилася на дві конфесії. Тепер же проповідники роздирали нилабишан на ще дрібніші шматочки.

- Ви дограєтеся з своїм християнством! - Репетує самоназваний Світозар Світовидович. - Ви дограєтеся, як догралися в Уганді. Весь світ вчора і нині по телевізору та радіо розповідає, що члени церкви десяти заповідей Божих спалили себе живцем. Чотириста чоловік згоріли живцем, як свічки… і діти малі також. От до чого ваше християнство доводить людей!

Через годину-другу після зборів розпечені нилабишці, пара-друга хлопів, перестріли його у малолюдному місці тай сказали показати те місце в Біблії Христовій, де написано, щоби себе знищувати чи спалювати.

Перенапружений Світозар Світовидович нервово гортає Біблію, взад-вперед. А потім різко віддає її і сумно, навіть дещо приречено, каже:

- Та нема тут такого.

А Цапків батяр взяв Білію, бо то він її з собою мав. І від рук Світозара Світовидовича Благого-Чоловіколюбця обтер її чистим носовичком. Перехрестився, поцілував Біблію, пуставив її на підмурок…

А путому таляп кулаком в мазак Світозара. Аж той сі кицнув дугури нугами. Впов на возна. Ше дудали му пару беханьців… І каже вурухобник Цапків пану Чоловіколюбцю:

- Ти мині дивисі! Гальмуй троха! Бу ти шесмо ни били, а тільку ти троха пумнєцкали, пумнєли, бис троха пуд мов. Бу можи пуд ти пуможи. Кажут, шо без страху людина, то таяк машина без тормозів. І бис більше не вугурив дурниці пру сьвіту Книшку. Али як ти будиш ше нарід наш, та наше люцке збиранє баламутив, і будиш плюгавив Бога Сина Ісуса Христа… то будиш видів, шо туди з тубов туди буди! Ми ти багату бити туди не будем. А тілько рузтувчимо ти твар на квасне ябко, бис більши дурноти ни фафлигов. І запрем ті в півници… І будим ти тримали заки ни вивчиш на памніть всьо то, що вугурив Ісус.

Хлопаки лишили під підмурком Світозара. Відійшли. А він вставши почав їм навздогін викрикувати:

- Ви брудні свині! Ви пси скажені! Ви не дотримуєтеся того, що вчив вас ваш Ісус. А він вчив «Не судіть!» А ви мене судите! А ви хто такі, щоб мене судити чи осуджувати? Ви брудні неуки

Хлопці зупинилися. Один із них, Касьчин Василик каже:

- В Біблії написано також слова Христа про те, що якщо твій брат проти тебе согрішить, то піди і йому викажи!

- То так ви виказуєте? - Кричить Світозар Іванов-Іваненко. – Так!? Кулаком під око! То того вас ваш Христос навчив!? Того!? Файного маєте вчителя! То по-перше. А по-друге, я вам братом ніколи не був. Ні по віку, ні по духу, ні по чому.

- А шо ви, пане атеїсте, тут робите в християнському Нилабиші?

- Я не знаю, що я тут роблю. Але я вас, фальшивих християн, ненавиджу!

- І шо з тубов тепер рубити? Га? Як ду теби такого старого тормоза ніц не духоди? Га? - Питаєсі Цапків та йде ближче до Світовидовича. - Хіба ти не знаєш, шо я варят? А варятам Бог простит. Варятам закон не писаний... Я зараз прийду ближче до твого тіла і ти вліпю кулаком в другий мазак. І мені ніц за то не буде! Бо вжем не їдного такого як ти латов. Мене всі - і в селі, і на міліції - знают. В мене всюда є кулєги! А як заберут на пїтнайціть суток… ну ту шо? За такого як ти я можу і двайціть суток відсидіти. Мені не шкода… Мене там всі знают, ше рас ти вугору! Я там свій. А за тебе ше ми хтось флєшку моцної гурівки пустави… за то шу взєвссі за твує перевихуванє…

Іван Іванович Іванов-Іваненко, він же самоназваний Світозар Світовидович Благий-Чоловіколюбець, бачить що тут пахне смаленим. І що з варятом він до чогось доброго не добалакається… Тай дьору до своєї хати. Аж булото з ніг пу плечох го фиркає. Дулетів ду свогу вубісцє. І з порога хати голосно фафлиґає:

- Дурню ти Цапків! За тубов не міліція на п'ятнадцять діб, а тюрма плаче! - Крикнув пан Йван тай щосили трасьнув дверима своїх сіней, шо аш в вернім віконци над дверима шиба пукла.

А ось там, біля мосту, єпископ Іон вловив трьох бабів, котрі йшли си з колгоспної ферми із вереньками величезними на спинах... понапиханих окрім соломи ше й бутилками, пляшками капроновими з краденим молоком. Та вони не крали… Вони собі взєли.. Бо ви розумієте, це ж колгоспна система, радянщина, її рудименти - хто коло чого працює, те додому бере. А як злапают, то вштрафуют… Але тії, котрі їх мають лапати, то вони такі самі. І їх не лапают. Бо до себе додому не носять вереньками, а возять машинами. І всі то видіт! Але ніхто ніц не вугори. Бо то так має бути. Бо то шу всьо дувукола кулгоспне - то є всьо дувукола мує.

І во… Іон їх спинив... Хоче вугурити і балакати, і шось дуказувати… А їм, чуєте, тії шлейки в вириньках вже так римйона натерли… Зрештою, то фист тєшко тримати.. Їм вже сі хоче бистріше додому… Та він і не знав звідки вони йдуть… і що несуть… Йому аби тільки публіка була для несення в народ слова релігійного… І без розбору чи то слово в тім місци пасує та чи в підходящий час воно вимовляється.

- Вас ваш священник пасе тільки під час кількох годин у церкві… А я мушу вас, своє нилабишське блудливе стадо, свою отару, пасти день і ніч... і на кожному кроці... і в кожнім місці, де тільки може ступити нога нилабишанська… Щоби стала не загубленою жодна вівця…

Баби свої вереньки ледве здоймили з плеч. Бо то така річ, веренька, дуже не проста. Веренька, то велике квадратне верето призначене для носіння на спині кормів, переважно трав. На чотирьох кінцях цього верета пришито шлейки якими зав’язують вереньку. Коротко про процес ладування вереньки. Розстеляють її на землі. Зверху кладуть, наприклад, солому, потім зв’язують два протилежних кінці, моцно силою притискаючи колінами. Інколи це роблять вдвох. Потім зав’язують навхрест два інших протилежних кінці. А тоді ставлять зав’язану вереньку на підвищення. А якщо на землі вона, то потрібно лягти, щоб просунути голову під кінці. О... і всьо, а теперичка тра рачки встати, а то сі не все вдає з першого разу, бо чисами вона може важити більше, як та баба. Завєзані кіньці сі спирают на плечі. То виглідає здалеку, як сі дивити спереду – таги йде баба з великов гулувов, діаметром в два метри, яка сі зачинає від тулуба. То є тішка справа вереньки носити з руботи! Або серед ночи йти ду кулгоспної стирти вереньками красти сулому. А жиби тую вереньку зу себи скинути, то тра ї сперти на мур, або разом з нев падати на землю… і туди… сі викручуючи… витігтути з під шлийок свою голову. Во так.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше