4.04. 2000

Не чутно було про Світозара Світовидовича. Пан Цапків навіть десь хвалився, як він кулаком Світозара Світовидовича повернув, вивів у людину – в Івана Івановича. Але нині знову Світозар Світовидович Благий-Чоловіколюбець взявся за свою стару справу. Під час вранішнього очікування автобуса голосно розпочав знову оту зневажливу до оточуючих блекоту:

– Раби від рабів! Не до сьомого, а до сімдесят тисяч сьомого коліна взад і коліна на майбутнє... раби ви! Раби і всьо! Раби із вашов віров рабсков! З вашим рабом Ісусом Христом! І маючи Україну – ви маїте бардак, а не країну через то, що ви раби Христові, а не вільні воїни!

– А що так, пане Іване, у вас багато окличних знаків? – питає го якись молодий чоловік.

– А шо може нема права слово сказати? Шо знов будети били? У нас демократія, хоч засрана, але таки демократія, навіть не з їдним, а з трома окличними знаками. Чи може ше і ви, молодий чоловіче, мене будете бити?

– А шо, пане Іване, хіба раби бют? Та раби – певно то ті, яких бют? Чи як кажете... Як ви вважаєте?

– Та ви, засранці, навіть рабами як треба не здатні бути! Раби! Раби! Раби!!! – Ледь стримано, вїдливо, через зуби, майже кричить Благий-Чоловіколюбець, – І Христос ваш раб найперший!

– Та чо він раб? – питаєсі якась пані.

– Раб, бо якшо би він був Богом, то не став би рабом! І що то за такий Бог, який приймає тіло раба?

– Якщо ви маєте на увазі образ столяра – який з волі Отця почав проповідувати – образом рабським, то у такому разі Він у такому образі великий все, і все могутній Він. ...Як Сила Божа – то є Дух Божий – не втрачає свою могутність і в образі чоловіка, що бідний на достаток грошей чи не має будівель чи якось до того подібного майна.

– Ага, – впирається пан Світозарович, – то всьо ваші байки християнські, збрехали і одурили тими явленими образами, навіть Тарас 150 літ тому про то казав. Сталіна з Берійов на вас треба, але таких щоб ненавиділи тепер знов християн, як вони тоді українців – отоді би бісьцьом ваш розум зу сранє ду голови пуплив. О туди би ви знали, шу тре мати в своїй власні диржаві Нилабиш свую рідну віру, а ни жидівську Ісусову! – Над’їхав автобус, люди почали заходити в багатолюд, але розмова продовжується.

– Пане Іване, – каже му той молодий чоловік, – вже вам не раз казалисмо, шу Бог ни є ні жидом-євреєм, ні москальом, ні ляхом-поляком, ні хохлом, ні українцем-галичанином. А Христос є Бог. А Бог не має національності! Він, разом з Богом Отцем, творець всіх! Він рожденний, а не сотворенний, Отцем, ще до закладин світу!

– Бог Один! – Кричить Благий. – А ви з раба, простолюдина, столяра Ісуса зрубили ше їдного Бога! Одурілисте!

– Христос є Бог. Бо Єдиний Син Бога є також Богом. А Бог не належить жодній нації, жодному народу. Він понад цим.

– Ага-ага! – Перечить пан Світозар – Сталіна на вас нині нема!

– А на вас пане Іване нема нині пана Цапківа, – сказав хтось і після цих слів проповідник Чоловіколюбець замовк ніби в писук вуди набров і без жаднуго слова дуїхов з людьми в багатолюді ду Бирижин.