Привіт, шибалинське ТисячолІття!
19.04. 2000
Ну шо? Гайда над селом! Таким файним. Хороше та тепло, ніби липень, а не квітень... Вітер сонячний прогрів дупло і пень, що сховалися у тінь... Лінії висохлої землі тріском пишуть під ногами візерунки: дзвунки, хрестики, та ямки... На заболотті жаби квакають хорами: "а-м-ми, а-аа-ми, ква-а-аа-кали коли малі ще були ваші мами і коли ні села, ні міста тутечки не були... Й тоді ми ква-а-аа-кали, коли ребро Адама в Єву ще не перейшло... а ми уже тоді були». Літо... в квітні... от про що слова. Пішло все в рух... Красою красно все зайшло. Поплило далі колесо часу. Моцне сонце землю стрімко обсвітило. Народить...
– Дивисі во їка файна висна? – Кажи їден. – А ше во... і за пів року будим мали восьінь.
– Та кіцько там тогу!? – Гувори єнчий. – Пусадимо, а путому викупаїм бараболі тай всьо... вже восінь.
А тамичка во відпирає у дворі ду саду фіртку, бу шось туда певну будут нусили. І на то їй зєть балакає:
– Ну-ну, то шуби сьвіжи пувітри ду саду зайшло!
– Тии…
А тамка во... вже вечір, сьвітло певну їкісь тії за-зас...ранці знов виключили в селі. Дідо миї у присьмирках в тазіку ноги. Внук бависіі фунариком, а їго тато му мовит:
– Присьвіти дідуви на ноги, би си всі пальці знайшов...
#3520 в Сучасна проза
#3688 в Різне
Відредаговано: 28.05.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
