22.05. 2000

Зустрів Іван Іванович Іванов-Іваненко Артема Листопадового. Питає, куди той йде, як справи. Побалакали про погоду...

– Так же ж добре... добре, що дощик гарно землю зросив. – Каже цей пан Іван, він же самоназваний Світозар Світовидович... – Так я таки вважаю, що на все Воля Божа, але тільки, гм, як би то сказати... маю для тебе секрет. – Зам’явся Світозар Світовидович Благий-Чоловіколюбець.

– Шо хочите сказати?

– Ти ше молодий, мало знаєш, бо від молодих літ знання мале та нема розуміння світу, молоде-зелене, як то прадиво про всєх вас в народі мовлять... али скажи мені, який то є рік в календарі?

– Та шо то Йване Йванувичу казати, та то і в першій клясі дітиска знают.

– Нє-нє, мене не вубходіт дітиска в школі... то ти мені скажи.

– Двітисічний рік. Дві тисічі від різдва Бога Сина Ісуса Христа.

– О, – ніби задоволено, махнувши вказівним пальцем вверх каже пан Благий-Чоловіколюбец, - о, як ти сказав, Бога Сина. Ти знаєш, добри знаїш як я сі ду тогу всьогу ставю! Хочеш мене напружити своїми молодими зеленеми недосвітченими знаннями?! Али най вже буде для цієї дискусії... узгодимо тимчасово спільну, обоюдну, для нас двох, позицію, що Христос є Сином Бога. Так чи нє?

– Гм, та так, то така аксіома, як сонце на небі!

– Ну... во, слухай ми пуважно. А я ти буду казов... шу якшо Ісус є Христос і Бог-Син, то тоді їго тато ни є Бог-Утець.

– Та чо... шо ви пане Йване таке сплітаїти?

– А то! Очевидячки. Бо Христос шо хтів? Любові та миру. Так, нє? Так. Ну во. Значитсі таким самим маї бути і їго тато! Так чи нє? Так. Али шо ми видим? Ми видим шу то ни так, бу сама Біблія свічи шу Бог-Тато хтів войни, смерти, навіть той же Судом і Гумору спалив. А туму тато в Христа певну шу є... али, – тихо каже пан Світозар ніби величезну державну таїну видає, – я ти кажу, шу їго татом є ни той Бог пру їкого всі гуворут, а їкись єнчий, їкись такий як він Ісус, шу є сама Любов.

– Ой, пане Світовидовичу, – каже Листопадовий, – ви хоч того нікому не кажіть... того свого секрета, бу будут сі з вас дітиска сьміяли.

– Та чо «ни кажіт»? Та хіба вуно не так?

– Та не так, – спокійно каже Листопадовий. – А є вуново як? А так, шу є вусобами ми всьі. Напримір, ви, я... навіть та цьоці, шу вон йде... кажда людина є вусібнов. Вуна, кажда, є спучитку малов, а путому вирустає, тобто мудрішов, розумнішов стає. Рузуміїте?

–Та... так. Ну і шо? – Питаєсі Сьвітузар.

– І так... кажду вусобу, каждуго пан Бог за своїм промислом вчит, виховує. Хтось сьі тому піддає, а хтось сі лишиє тупаком чи туманом. Али так само ше народ, і вукремі країни... і цілий сьвіт, є для негу таги їдна вусоба – і Він, пан Бог, її виховує, би вуна, та вусоба, шу звесі чи люцтвом, чи наційов, чи народум... русла і рузвиваласі. Її розум такжи русте. Ви рузуміїте чи нє?

– Та шо?

– Та то шу в каждий час з народум Бог, шу Великий в Примудрусти, має єнчу бесіду. Бу їнакши тре балакати з малесиньков дитинов, ше їнакши з малов дитинов, і ше єнчи з більшов дитинов і ше єнча бесіда з тим шу вже виріс. Їдному досить тихонько сказати уві сні чи наяву, через слово тихе родича, сусіда, випадкової людини – і особа та почує. А іншому... йому хоч кричи, хоч бий –ніц не поможе. Не піддаєсі на науку премудрости. Єнча була бесіда ду людий в часи перед приходом Христа. І дійсно, Він Бог-Утец, тато Христа, спалив міста Судом і Гумору в їких були хоць грішні, али люди. Він погубив люцтво за чисів Ноя, путонули в вуді. Али пуслов свогу сина Ісуса на смертельні муки, би викупити нас з гріха... бу підійшов той чис, би нуве вчинє люцтву дати і вже не воко за воко, зуб за зуб, а любов ду вуругів своїх запувідає нам Бог, шу є троєдиним – і Утцьом, і Синум, і Духум Сьвітим.

– Ну, – роздумуючи каже самоназваний Чоловіколюбец, - ну, най буде. Али людий Він спалив живцьом і путупив. То шо є це пу Божуму?

– А шо ми, пане Сьвітузари, можим знати про Таїну Промислу Божого? Тутка для нас людий смерть є величезнов бідов. Али ви хіба ни знаїти, шу Бог можи вускришати навіть вмирлих!? І то шу вуни були спалині чи путоплині, ту ше зовсьім ни значит, шу вуни ни були чи не будут вускрешені. Бог дав смерть своєму Сину Ісусу, він вмер на хресті, але дав знову життя Отець, восресивши Його з мертвих! За цим прикладом і люди воскреснуть у часи Великого Суду Божого. А можи ми жиєм не раз, а багато раз? Може дехто вже не рас сі народжувов на тій земли? Адже є вірування, що святий Ілля мав народитися вдруге. Що ми знаємо про Промисил Божий? І можи той, хто був муїм дідом, їго душа, буди муїм внуком... Шо хіба таке бути ни може? Біблія, як я її читов, тогу ни підтверджує, али вуна такжи тогу, ни запиречує. Запиречинє в Біблії ни знайшовїм.

– Так і я ни памнітаю би Біблія дись пру то казала. Зрештою є народи, от в Індії, котрі вірять в реінкарнацію, тобто що людина може багато раз народжуватися... І навіть не може покинути то колесо Сансари.

– Ну, во, пане Йвани, шо ни під силу людині, то під силу Богу. І їкшо хтось вмираї, то він для нас вмираї, ми го закопуїм в землю і плачим, і серци сі наши вубливає крувов, жальом великим, али для Бога він ни вмирає... І Бог маї все силу вускрисити го ше в трумблі чи вускрисити ду житє в тілі нувуружденнуї дитини, чи з тліну землі може усе воскресити. 

– Ти знаїш, можи вуно і так. Ти знаїш... добри вуно мудри свово чути.

– А то шу ми ни знаєм, хто ким був скорши і ким ше буди – то є ніц. Бу сказов Ісус, шу нима ніц тайнуго, їке би ни стало відкритим. Ми всьо їдно кулись пру себи всьо будим знали.