Призивник 1941

Розділ 2 Облава

                

   

    Ось уже минуло декілька днів , як  Шурочка потрапила до  оселі її спасителя діда  Івана, який, як виявилось, жив на околиці Яготина  зовсім близько до вибалки, де і натрапив він  під час полювання  на нещасну дівчину.  Хатина діда була зроблена із саману – мішаної глини з соломою,  і була покрита очеретом, якого було вдосталь на плато річки Супій с обох сторін  якої  рясні ріс оцей самий очерет.  Хатина притулилася біля схилу , по якому круто вела стежка до самої води. Справа і зліва від  дідової  хатинки   росли чагарники, а де не де було видно дички - яблуньки. Зовсім рядом, справа від  садиби  ріс, як той велетень,  великий розлогий дуб, тінь якого покрила і подвір’я, і сам будиночок. 

 Десь за  невеличким сараєм, складного  із   сплетених  прямих довгих  жердин  і  скріплених  червоною глиною, бігала одинока курка, а з дверей цієї споруди виглядала морда рогатого створіння – годувальниці  кози Маньки.  Її розумні скошені очі , як  зелені розщеплені ліхтарики виблискували з під  розщеплених рогів.  Манька  витягнула морду  , як буд-то посміхнулася  до діда Івана  і голосно , як здалося Шурочці, що стояла рядом із дідом,  замекала:

  • Ме – Ме – Ме - Ме....
  • Ну, ну, ну... чого ти? – дід Іван  підійшов до своєї  годувальниці , обійняв її за рогату голову і ніжно погладив її вуха  -  Їсти хочеш?  Зараз... почекай.

   Дід іван  швиденько взяв рогачі,  що стояли біля дверей  плетеного сараю , підчепив ними охапок сіна , що він склав у копну  за декілька кроків  у  поклав запашну суху траву перед Манькою

  • Їж, мила... – і звернувся до Саші – Доїти   умієш?
  • Ні... не умію... – якось винувато  злетіло з вуст  Саші , - але  хочу навчитися
  • То нічого, мила моя, я тебе навчу..

  З часом Шурочка, як справжня доярка , розмовляючи з рогатою твариною, наспівуючи  їй пісеньки,  вправно смикала за набухлі від молока соски , з яких цівкою виривалось молоко в підставлено відро.

  • От і добре, мила моя, - не нарадувався дід Іван своїй помічниці.

Так вони удвох  в злагоді прожили  десь із тиждень, а потім... Потім сталося те, що повинно було трапитись -  хтось  все- таки помітив незвичну дівчину у діда  і саме це стало відомо старості.

І ось тоді, одного дня  , ввечері до садиби діда Івана  постукали в  двері

  • Ей, є хто? – грубо і безцеремонно вимагав різкий власний голос . – Відчиняй, я тобі кажу!
  • Іду , іду... -  обізвався господар і до дівчини – Ану, під піч...

В двері знову почали калатати , як у дзвін – да так , що аж коза Манька виставила свої роги і прокричала:    « Ме-ее-ее-ее....»

  Накінець низенький кремезний поліцай з гвинтівкою за плечима  ввалився в  хату і грязними ногами, обуті  в чорні кирзові чоботи,  тупцюючи біля печі, вже не питав, а вимагав діда Івана:

  • А ну, старий, показуй свою Дюймовочку!
  • Яку Дюймовочку? -  вдав із себе  дурня дід Іван.-  Це що, горілка така – так у мене є , трохи... Хочеш?
  • Ти мені мізки не пудри, старий... Кажуть, що ти пригрів якесь дівча... – то ,  показуй... – процідив другий , котрий  вперся своїми  телячими п’яними очицями  в діда.  – Ти шо тут телепня корчиш? Яка горілочка – своя?  То давай,  і не мели  лишнього язиком...

Якось миттєво з’явилася сулія сивухи на похиленому дерев’яному столі, що стояв білі припічка , внизу якого, затаївши подих , калачиком скрутила Саша.

  • Та шо ви,  хлопці... Яка Дюймовочка, яка дівчина?! То, мабуть, вам говорили про Маньку?
  • Про неї... я думаю – наливаючи  повний  гранчак  самогону якось невпевнено  зауважив перший поліцай.
  • Ну, ладно... Давайте молодці  по- першій хряпнемо! -  заохочував  служивих телепнів дід . – А потім я вас познайомлю з Манею... Ха! Ха! Ха!
  • О-О-о.... Оце рідина! – виливши гранчак в себе, процідив другий поліцай, - Давай! Давай – чого мнешся? Після першої повинна бути друга..., а потім – третя...
  • А потім – четверта – піддакував дід Іван, -  а Манька нікуди не дінеться... точно вам кажу, нехай вас  йолопи нагодують..!
  • Що-о - о  - о.. -  вирячив свої навидячи очі від випитого самогону той, хто був нижчим. - Ти шо? Ти кого...?  Де йолопи- и- и-и – показуй!

     Від випитої сулії обидва полісмени  ледве трималися на ногах.  В голові все крутилось,  а ноги підгиналися, як  ватні – одним словом  «досягли кондиції»..

    Не присідаючи  обидва виповзли на подвір’я, а за ними і дід Іван

  • Пішли, познайомлю  із Манькою – моєї дівчинкою, моєю  рогатою годівницею..
  • А вона що – уже стала рогата? А нам казали, щоб ми привели ... до старости...  У нас наказ.. Де вона -  показуй! – ледве тримаючи гвинтівку , вихитуючись від виритого обидва поліцаї трясли за комір діда Івана. – А то.... знаєш  , що може з тобою бути?!    Ух...х.. х... Щось мені не весело...

Всі в трьох вони підійшли до сараю , дід Іван злегка відкрив дверцята, а прошепотів  :

  • Т...с...с...с...   – Підніс палець до рота дід, - розбудимо... Давайте, по- одному.. ,  щоб не втекла..
  • Не втече.. – клацнув затвором гвинтівки  один,  - відкривай!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше