1

Свідомість знехотя поверталася

Спочатку з небуття виникли звуки, що наповнювали світ за заплющеними повіками. Потім з'явилося відчуття твердої поверхні, на якій вона лежала. Холод. Сирість. А разом з ними повернувся і біль.

Боліла потилиця, немов Тая нею гарненько вдарилася. Ломило шию, стиснуту чимось шорстким і мокрим. Горіли легені та гортань.

Застогнавши, Тая мимоволі торкнулася горла. Пальці намацали товстий канат, який впився в шию, і розум жінки заціпенів від тваринного страху.

Щось змінилось. Щось було зовсім не так, як повинно, в навколишньому світі та в ній самій. І від цього відчуття у Таї звело шлунок.

Відчуваючи як підступає до горла нудота, вона спробувала себе напоумити. Що може трапитись? Ну напилася, ну заснула на дивані... З ким не буває?

Але... звідки ця мотузка на шиї? Вона що, намагалася накласти на себе руки?

Ця думка вогненною блискавкою пронизала розум. Тая судомно зашкребла пальцями, зриваючи з себе зашморг. Відкинула його та, нарешті розплющивши очі, сфокусувала погляд на найближчих предметах. А потім обімліла.

Замість знайомих стін і стелі навколо неї височіли велетенські сосни. Рівні стовбури йшли вгору метрів на п'ятдесят, не менш, і стуляли там свої крони в одну густу непроглядну масу.

А прямо над нею, метрах у двох від землі, стирчала зламана гілка з уривком мотузки.

Тая знов заплющила очі.

Це маячня. Вона марить. Таких гігантських сосен не буває...

Деякий час жінка лежала, майже не дихаючи, та чуйно вслухалася в навколишню тишу. Хоча тишею її навряд чи можна було назвати. Слух розрізняв шелест вітру в гілках, поскрипування соснових стовбурів, стривожений пташиний клекіт. Ніс лоскотав запах вологої землі та прілих голок.

А ще було дивне відчуття в попереку. Неприємне і чуже.

Тая боялася розплющити очі. Але з кожною хвилиною дискомфорт в тілі ставав тільки сильнішим. Зрештою, набравшись сміливості, вона ущипнула себе.

Біль був цілком реальним.

Вирішивши піти з собою на компроміс, Тая трохи розплющила повіки та глянула з-під вій.

Сосни нікуди не поділися. Але тепер між їхніми стовбурами жінка розрізнила вологий грунт, покритий сірими бляшками підталого снігу. І тільки тоді зрозуміла, що весь цей час лежала на відносно сухому шматочку землі. А ще, що страшно змерзла.

Тая спробувала піднятися, але зненацька низ живота прострелив різкий біль. Спазм віддався і в поперек, змусивши жінку злякано скрикнути. Вона інстинктивно поклала руки на живіт і відчула, як зсередини в її долоні щось штовхнуло.

Нахлинула паніка, і у Таї заворушилося волосся на потилиці.

Її живіт, який ще вчора був м'яким і податливим, зараз став круглим і пружним, як барабан. І це зовсім не від кишкових кольок...

Тихенько підвиваючи від жаху, вона обмацала спочатку живіт, потім тіло, де змогла дотягнутися.

Висновки напрошувалися самі собою, але розум не міг їх прийняти.

Вагітна.

Господи...

Вона вагітна.

На це чітко вказував кругленький живіт, що помітно видавався під грудьми.

Але як? Від кого?!

Оцінивши розмір живота, Тая прикинула терміни. Місяців сім, не менше.

Думки шалено закрутилися в її голові.

Що ж це виходить, мінімум пів року випало з її пам'яті? У неї амнезія?

Дивна річ, але варто було їй лише зрозуміти та прийняти своє становище, як паніка вляглася. Мозок почав мислити холодно і раціонально.

Щоб з нею не трапилося, де б вона зараз не була, хоч би яким чином сюди не потрапила, факт залишається фактом: у неї буде дитина. Те, про що вона мріяла останні п'ятнадцять років, ось-ось стане реальністю. У неї буде малюк. Свій. Рідний. Єдиний.

Хіба це не варте того, щоб спробувати піднятися на ноги й знайти вихід з цього лісу?

Тая підвелася, чіпляючись за шорсткий стовбур найближчої сосни. Озирнулася на всі  боки.

За два кроки від неї валялися повстяні черевики, брудні та стоптані. Вона поспішно засунула в них змерзлі ноги.

Завдяки животу, центр ваги тіла суттєво змістився, але це було ще не все. Тая відчувала себе по-іншому. Повністю оновленою. Навіть шкіра на руках була іншою: молодшою. А пальчики - тонкими, гнучкими, з вузенькими перламутровими нігтями.

Чи не її це руки. Чужі.

Тая відкинула цю думку.

Її - не її. Яка їй різниця? Головне, це дитина!

І одяг не її. Якась дивна сукня з довгим подолом і стьобана тілогрійка, зшита зі шматочків овчини.
А ще розпатлана коса. Довга, світла, до пояса.

Останнє, як і вагітність, не могло бути реальним, але було.

Тая навіть посмикала себе за волосся, перевіряючи, наскільки міцно воно тримається на голові.

Міцно. Міцніше не буває.

Але ж вона тільки два тижні тому вона зробила коротку стрижку і перефарбувалася в каштановий колір за порадою Ларочки.

Ім'я подруги-зрадниці відгукнулося новим спазмом внизу живота.

Зціпивши зуби, Тая обхопила себе руками та поспішила. Її охопив новий страх, цілком усвідомлений і реальний: а раптом це перейми? Раптом те, що трапилося з нею, спровокує викидень? Ні, цього не можна допустити! Вона мусить зберегти своє маля, чого б це не коштувало!

Було це інстинктом самозбереження, материнським інстинктом, який раптово прокинувся, або втручанням Вищих Сил, але за десять хвилин Тая натрапила на стежку, що вузькою змією звивалася між дерев.

Стежка була вузькою, але добре утоптаною та чистою від снігу. Це було свідченням того, що нею часто користуються. Хто - Таю не хвилювало. Вона як дика тварина відчувала близькість людей і житла.

Через пів години блукань по лісу вона нарешті побачила просвіти між дерев. Стежка вивела до високого дерев'яного будинку, оточеного частоколом.

Сам будинок був складеним з гігантських колод товщиною у два оберемки. Стоячи на краю лісу, Тая змогла розгледіти тільки верхній поверх, вікна, прикриті потемнілими від часу віконницями, та двосхилий дах з «зозулею», яка височіла над триметровими кілками. Але найголовніше - з цегляної труби валив дим!