4

Він все ж допоміг. Але інакше.

До долоні навіть не доторкнувся. Просто стиснув руку Таї біля ліктя, там, де шкіру прикривав рукав, і потягнув на себе, одночасно притримуючи вільною рукою за спину.

Тая повільно підвелася.

Схоже, цей сектант не брехав, коли сказав, що вона два дні була непритомна. Ноги не слухалися, а ступні здавалися чужими, немов вона довгий час лежала в незручному положені.

Крейн ворухнувся, збираючись відпустити жінку. Але в цю мить її права нога підвернулася, і Тая, побоявшись, що зараз впаде, вчепилася чоловікові в плечі.

Вона ніяково навалилася на нього. Мимоволі притулилася грудьми до грудей. Її живіт уперся у його твердий прес, і пряжка ременя обпекла шкіру холодом через сорочку.

Чоловік заціпенів. Тая відчула, як напружилося його тіло, немов він збирався або відштовхнути її, або сам відскочити.

Але він не зробив ні того, ні іншого. Лише застиг наче кам'яна статуя.

Вона підняла погляд. Обличчя Крейна теж застигло. Перетворилося в непроникну маску. Тільки очі - чорні як антрацит, з металевим відблиском - дивилися на неї так, що їй стало моторошно.

Тая заціпеніла. Цей погляд пронизав її наскрізь, як гостра спиця. У ньому не відчувалося нічого людського, навпаки, вона немов на мить заглянула в очі істоти, яка була розумною, безперечно, але не була людиною.

Несподівано його зіниці звузилися, витягнулися, приймаючи вертикальну форму, як у змії. Крила носа хижо затріпотіли, втягуючи повітря. Руки стиснулися сильніше навколо її тіла.

Але це тривало лише частку миті.

Всього один удар серця - і немає нічого.

З абсолютно байдужим обличчям Крейн допоміг повернути їй рівновагу і відпустив.

Тая видихнула.

Здалося.

Напевно, вона ще не прийшла до тями, або це відвар з невідомої рослини так подіяв на неї. Ну примариться ж таке: вертикальні зіниці!

Вона знову йому усміхнулася, старанно розтягуючи губи якнайширше до болю в щоках.

- Дякую!

Він не відреагував на подяку. Вказав на лавку:

- Сідай.

Тая окинула стіл уважним поглядом.

Широкий, збитий з потемнілих від часу дощок. Один край займали стопки книг в шкіряних обкладинках зі сріблястим тисненням. Поруч з ними стояв письмовий набір: на дощечці з чорного каменю така ж чорнильниця, стаканчик з пір'яними ручками та ще один - з золотистим піском.

Такі речі Тая бачила тільки в історичних фільмах.

Обережно присівши, вона взяла одну ручку, покрутила в руках, а потім підняла на Крейна спантеличений погляд.

- Що це?

Це була дерев'яна паличка, на яку було надіто перо зі сріблястого металу, прикрашене гравіюванням.

- Стилус.

Схоже, прихильники цієї секти проти технічного прогресу. Ні мобільного зв'язку, ні електрики, ні кулькових ручок...

Тая зазирнула в чорнильницю. Знайома річ. Коли вона була зовсім маленькою, вони з мамою ходили на головпоштамт, дзвонити бабусі на міжмісто. Так ось там, на столах, стояли майже такі. Тільки ними ніхто не користувався і чорнило в них давно висохло...

Ця ж була до половини заповнена темною рідиною з різким специфічним запахом.

Чоловіча рука висмикнула чорнильницю у неї з-під носа.

- Тобі не варто це нюхати, - похмуро пояснив Крейн. - Це особливі чорнила, вони викликають слабкість і нудоту у людей.

- А як же ви ними користуєтеся?

Він подивився на неї як на неповноцінну.

- Мені не шкодить. Їж.

Замість чорнильниці він простягнув їй глиняну миску з густим бульйоном, в якому плавали шматки м'яса, і шмат сірого хліба.

Тая вдихнула апетитний запах, і тільки тоді зрозуміла, що неймовірно зголодніла. Бігти звідси на порожній шлунок зовсім неправильно. Так, їй варто поїсти.

На подив, ложка виявилася цілком звичайною. Але не алюмінієвою або з нержавійки, як можна було припустити, а срібною. З овальним черпалом і круглою ручкою, прикрашеною гравіюванням, з потовщенням на кінці.

Срібна ложка, глиняна миска, дерев'яний кухоль... є над чим поміркувати.

Швидко поглинаючи наваристий суп, Тая продовжувала вивчати обставу. Непомітно, як їй здавалося.

Крейн сів з іншого боку столу і підсунув до себе чорнильний набір. Дістав з-під сорочки маленький ключик, що висів на довгому ланцюжку, відкрив одну з книг і завмер, зосереджено дивлячись на сторінки. Потім вмочив перо в чорнильницю і вивів початок нового рядка.

Тая обережно зиркнула на книгу.

Ні, скоріше це зошит, раз він пише туди від руки. Почерк рівний, каліграфічний, жодної помарки. Тільки літери якісь дивні...

Вона напружила зір, хоча ніколи не скаржилася на нього.

Не кирилиця і не латиниця. Але дуже схожі на ті, що пишуть на етикетках з грузинським коньяком.

- Це якась східна мова? - безтурботно поцікавилася вона.

І напружилася, чекаючи на відповідь.

- Ні.

- Дуже схожа.

Крейн відірвався від своєї справи та подивився на неї.

- Ти доїла?

Вона зазирнула в миску.

- Так.

- Лягай.

Її очі здивовано розширилися.

- Куди?

- Назад, в ліжко.

- А якщо я не хочу?

Крейн піднявся, одночасно вимовляючи:

- Отже, я тебе покладу.

***

Дивна жінка, чужа. Не схожа на інших.

Говорить незрозуміло, слова вживає незнайомі. Та й поводиться не так, як личить вагітній жінці, що опинилася з чужим чоловіком сам на сам. Занадто зухвала. Та й ім'я чуже.

Крейн побачив чимало людських жінок за свої сімдесят років. І світлошкірих блакитнооких дочок Ремніскейну, і смаглявих шандаріаток, і гордих етрурок...

Всі вони були полохливими, наче лані. Від обсидіанових відсахувалися, впізнаючи здалеку. Кожна тремтіла, варто було проклятому до неї доторкнутися. А вже про те, щоб якась із них дозволила собі задавати даргам питання, навіть мови не йшло.

Щоправда, жодна з цих жінок не потрапила в Латгейр добровільно. Всі вони були викрадені в прикордонних селищах.