Про що мовчать твої очі?

Глава 1.1

Швидко переодягаюсь, бо не маю жодного бажання засиджуватися з дівчатами, яких ледь знаю. По правді сказати мого батька дуже хвилює, що я майже ні з ким не спілкуюсь. Він думає, що у мене великі проблеми з соціалізацією, і що це абсолютно ненормально не мати бодай знайомих у свої то 19 років. З одного боку, він може і правий. Але я багато працюю, щоб оплачувати рахунки та дороге лікування. У мене не буває вихідних і я мало сплю. Кому потрібен друг, який не має вільного часу та й, мабуть, не схильний до емпатії?

- Хей, Діан? А це правда, що ви з Стівом ну...типу разоом?? - білявка з неприродньо довгими віями повільно розтягує слова, а потім взагалі повертається до мене всім корпусом і вказує пальцем. Мабуть, переживає, що я не здогадаюсь до кого саме вона звертається. 

Всі довкола нашорошують вуха. Чому все, що цікавить більшість сучасної молоді, це те, хто з ким ділить ліжко?

- Мел, та що у неї питати. Стів хіба, що з жалю погодиться піти з нею на побачення. Та моя собака здатна виразити більший спектр емоцій, ніж Клептон.

Роздягальня наповнюється сміхом. Шкода, що я єдина не уловлюю іронії.

Ви ніколи не задумувалися, що більшість жартів побудовані на приниженні себе чи людини, про яку жартують. От і зараз дівчата наче думають, що покепкували з мене і всім від того весело, але насправді, якщо зазирнути в очі тій самій, Бренда її звати наче, так от Бренді, то можна зустріти холодний погляд синіх очей, а вуста складені в хижій усмішці. Можна тільки уявити, що твориться у неї на серці. Але я не буду. Я не бачу сенсу підігрувати Бренді, ображатися, чи щось таке. Я не жертва. Принаймні не в цій роздягальні і не з цими дівчатами.

Ніяк не відповідаючи на попередні репліки, я йду в спортзал. Там теж шумно, але я звикла до цієї атмосфери. У кутку біля лавок тісниться Кейсі. Їй теж некомфортно бути в усіх на виду. Але я некомфортно почуваюсь у житті, а вона лише в спортзалі. Це велика різниця. 

- Гей народ, ну годі вже, пара почалась 5 хвилин тому. Ви достатньо дорослі, щоб я на вас кричала. Прояввіть трохи поваги. Гей, хутко вишикувались.

Спроби тренерки Холанд вгамувати студентів виглядають доволі комічно. Чомусь так склалося, що вона не користується великим авторитетом серед студентів. Може через те, що ця жінка занадто лояльна. Мабуть, скоріше за все через те, що в спорті треба апелювати більше не до поваги студентів до викладача, а просто інколи влаштувати добрячу взбучку, що показати, хто ж таки тут головний. Але я не маю жодного педагогічного досвіду, тому й поради диванного критика роздавати не буду братися.

- Так, даю вам 15 хвилин, щоб розігрітися. А потім влаштуємо чемпіонат місцевого масштабу. Тій команді, яка вийграє проставлю залік автоматом. Усім.

Така новина знаходить свій відгомін серед натовпу. Розминаючись, всі навколо приглядуються один до одного, подумки прикидаючи з ким можна скласити сильну команду. Я намагаюсь не звертати уваги на красномовні погляди, які кидає мені Стів. Не треба бути генієм, що зрозуміти в чиїй команді я бути пробувати свої сили. Але впринципі, якщо відкинути моє упереджене ставлення до цього шута горохового, можна стверджувати, що він дійсно щось тямить у волейболі. Що гріха таїти, минулого року я навіть була з ним разом в збірній коледжу. 

- Так Стів, Біллі - ви будете капітанами команди. Визначайтесь, хто з вас першим почне набирати гравців.

Вони підкидують монетку. Білі випадає шанс на першість. Не знаю, чи зможе він ним грамотно скористатися. 

- Клептон.

Не думала, що так скоро почую своє прізвище. Як я казала вище, важливо відразу набирати сильних гравців, якій сформують кістяк команди. Але Білі вирішив піти іншим шляхом, тим що включає "позлити Стіва". Абсолютно всі помітили, що Стів проявляє великий до мене інтерес.

І Білі таки досягає поставленої мети, адже Стів вже як три хвилини намагається просвердлити дірку в моїй потилиці. Останньою до своєї команди Стів забирає Кейсі. Знаю, що вона не дуже сильна в спорті, але, мабуть, це доволі принизливо. Зі мною таких ситуацій не траплялося, але, зазвичай, коли залишається один учасник на лінії, то його не дуже то бажають у своїй команді. Паркс засмучена. Не те, що я маю великий до того інтерес, однак важко не помітити, що весь урок фізкультури для неї складається у повільні тортури. Мабуть, що схоже я відчуваю на вступі до філософії, на цей предмет я записалася майже випадково. 

Ну, що риба карась, гра почалась. 

Подає Стів. І відразу один нуль на їхню користь. Цей пацан уміє грати. Але перемога не дістанеться йому так просто, обіцяю. Я не можу сказати, що волейбол - це прям моя стихія, але мені подобається, коли команда грає за одну ціль. Тут не треба слів, в яких я не знаходжу особливої відради, як можна було вже зрозуміти. Тут вирішує стратегія та швидка реакція. Кожен учасник гри має свою функцію,і в ідеалі, якщо чітко слідувати настановам грамотного капітана та виручати один одного -  є великі шанси вийти переможцями.

Білі брудно грає. Він намагається "ненароком" вибити слабких учасників. Стів злиться. А ще у мене складаються підозри, що  мета гри Білі не стільки виграти чи навіть роздраконити Стіва, скільки завдати клопоту Паркс.

- Ей, Клептон. скільки ти будеш гав ловити? Включись.

Він розлючений. Гра збігає, а шансів у нас ну таке. Від перемоги відділяє одна помилка суперника.

Залишається кілька хвилин, з команди Стіва черга подавати переходить Кейсі. Вона нервує. З її положення зрозуміло, що м'яч навряд перелетить сітку. Білі теж це розуміє і від того шкіриться. Дівчина підкідає м'яча і робить замах, але натомість пронизує повітря. М'яч з грохотом падає на підлогу. І вже через секунду зал наповнюється сміхом.

Кейсі заливається рум'янцем, але не покидає своєї позиції. 

Ми вийграли.

Команда тріумфує. Міс Холанд записує прізвища учасників. Мені хочеться скоріше піти.

Я поволі плетусь за юрбою. Переді мною йде Білі зі своїми дружками . 



Роза Аксельрод

Відредаговано: 06.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись