Про що мовчить потороча

7

7

- Можеш не прикидатись, я точно знаю, що ти в свідомості,  - обманливо лагідний голос змусив мене відкрити очі, які я до того тримала прикритими, сподіваючись зібратись з думками і зрозуміти що казати та робити.

 Я дивилась в вибілену стелю, відчуваючи, що прикрита простирадлом. Під спиною відчувалась м’якість диванчика. Спроба сісти втім не увінчалась успіхом, бо перед очима поплили різнокольорові кола, і світ почав перевертатись з гори до низу. Ледь не знудило. Я перестаралась, це очевидно. Всі мої сили до краплинки були віддані ритуалу, я була вичерпана і висушена, як порожній глечик.

І отоді я злякалась. А чи відновляться мої сили, чия так бездарно спалила свій дар на ворожбу, яка ще не відомо чи увінчалась успіхом. Йой, бабцю! Що я накоїла? І чому мене ніхто не зупинив до того, як я взялась колоти ту курку7 А Гошка, негідник, хіба не знав? Я важко задихала, приборкуючи паніку. Але сили в собі все так само не відчувала, і на очі навернулись сльози. Нема для відьми нічого гіршого, як перегоріти. Це навіть гірше, ніж покаятись і прийняти християнство. Бо тоді ти хоч отримаєш якусь ерзац-мотивацію, а перегоріти, це як бути метеликом з обпеченими крилами – весь час пориватись злетіти і не могти.

- Чому Ви тут? – нарешті запитала я у Святого, бо більше нічого розумного на язик не навернулось. Не просити  ж його зцілити мене?

- Ти тут таку волшбу вчинила, що вся округа здригнулась. Я мав перевірити,  - охоче відповів той.  –А тепер чекаю пояснень.

Я повернула голову в бік голосу, примруживши очі, що  і так сльозились.

- Я бабусю рятувала,  - жалібно повідомила я Святому Лаврентію, роздивляючись невисокого чоловіка з довгою сивою бородою. – А ви, цей, не могли б своє сяйво приглушити? Голова болить…

Бовкнула, і осіклась від своєї наглості. Та святий не образився, дійсно збавивши сяяння святого світла над собою, перетворюючись на простого монаха в білій ризі. Його вицвілі очі, глибоко посаджені, суворо дивились на мене з під брів,  так, ніби хотіли проникнути в саму душу.

Я зітхнула, спробувавши сісти ще раз. Доплентатись би до кухні, чаю зварити собі. Чи хоч ложку меду вкинути, від млосного безсилля я не могла зібратись і говорити. На цей раз попри запаморочення, я змогла звестись, і вкрита холодним потом відкинулась  на спинку дивану. Слабкість володіла моїм тілом, і я зрозуміла, що мед так і залишиться недосяжною мрією.

Усвідомивши мій стан Святий теж важко зітхнув. От вже не думала, що істоти його рівня дихають. Чи то такий рудимент  у них, на кшталт апендиксу? Тим часом Святий зітхнув і попрямував з кімнати. Повернувся із стаканом холодного молока і півлітровою банкою акаційового меду. Передав мені молоко, і додав:

- Зцілити не можу, сама розумієш.

- І бабусю? – про всяк випадок запитала я. знаючи, що безнадійно.

- Тільки якщо покаєтесь, - запевнив Святий.

Ну воно і зрозуміло, Святі зцілюють шляхом прощення гріхів. Та чи можна простити гріх, якщо особа свої вчинки гріхом не вважає, і каятись не збирається. А ми, язичники, що поклоняються нічному Велесу, плекаючи свій дар, каятись не збирались. Я зачерпнула ложку меду, запиваючи його молоком, і помовчала.

- То що ти тут накоїла? – в друге запитав мене гість. І я мусила відповідати.

- Бабусине прокляття в чорну курку звела. Нічого протизаконного.

- А блимнуло на все місто,  - Святий погладив борідку. І припечатав: - Тебе ж просили не лізти в цю справу? Бабу ти свою все одно не врятувала, себе он в я кий стан привела? Та ще й засвітила перед тим, ким не треба.

У мене знов навернулись сльози. Нащо він так? Сам не допомагає, ще й вичитує, як школярку. Але наступні слова Святого і взагалі мене вбили.

- Тепер воно шукатиме тебе! Якщо раніш воно вважало, що в місті лише одна сильна відьма, то тепер усвідомило, що помилялось. Точніше воно-то не помилялось, яка з тебе відьма? Але ж воно не знає! Що мені, цілодобово тебе сторожувати, га?

- Що воно таке? – неслухняним голосом запитала я, розуміючи що мені стало страшно. Ще й як на зло скрипнула опасливо гілка за вікном, тут же змучена уява вималювала крадучогося в тіні чудовиська, що прагне мене роздерти на шматки, як ганчірку. А уява у мене була, дякувати книжкам, що треба.

- Не знаю,  - відмахнувся Святий.

Ще краще. Де таке видано, щоб святий та чогось не знав. Це що ж виходить, що Господь не дарував йому прозріння? Не знала, що таке може бути.

- Збирайся! – нарешті заявив священик. – Тут ти точно залишитись не можеш.

І банально дістав мобільника з-під ризи. Я думала, що мене вже нічим не здивуєш. Помилялась. Тис часом Святий набрав номер, і замовив таксі.

- Ну що ти розсілась, я ж знаю, що тобі вже краще,  - повернувшись до мене заявив Святий. І дійсно почувала я себе в фізичному плані вже легше. Про духовний краще не питайте. – Одягнись, візьми що там тобі необхідно. Тільки швидко.

Я поспіхом вискочила з кімнати, притримуючись за одвірки, щоб не звалитись. Ввімкнула в себе світло, знайшла сукню, і білизну. Заплела волосся в косу. І повернулась до вітальні, де насуплено чекав Святий з лагідним голосом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше