Розділ 18

Час краще будь-якого судді все розставив на свої місця і кожному відплатив тієї монетою, на яку він заслужив. Ні більше, ні менше.

Минулі три роки змінили чимало доль і залікували багато ран.

Євгенія Ковеллер щасливо вийшла заміж за сина одного з деканів педагогічного інституту, в якому працювала, і тепер промивала мізки чоловікові точно так само, як колись промивала їх Тані. Колишні подруги з того вечора, коли Євгенія її підступно одурила, більше не промовили одна одній жодного слова, а якщо раптом зустрічалися десь у місті, робили вигляд, що незнайомі. Таня їй так і не пробачила своє зруйноване життя.

Доля Вадима Черкасова виявилася куди сумнішою. Після того як він віддав Тані диск з вигаданим відео, вони більше не бачились. В одну з холодних зимових ночей, в самий розпал різдвяних свят, п'яний як чіп Вадим сів за кермо і на немислимій швидкості влетів на зустрічній смузі у величезну вантажівку. Аварія була настільки жахливою, що Мерседес Черкасова перетворився в один зім'ятий клаптик металу, а самого Вадима поховали в закритій труні бо, як говорили в місті, ховати, за великим рахунком, було нічого.

Що відчувала в той момент, коли дізналася про трагедію, Таня, вона й сама не розуміла, але якою б болючою не була рана в серці від його вчинків, Вадима пробачила. В душі вона завжди знала, що він закінчить в такому напрямку. Виправитися і почати жити, як нормальні люди, він все одно б вже не зміг.

Батьки Тані, як і раніше, працювали в школі в передмісті і в принципі були задоволені своїм життям.

Вовчик Макаров та Марійка Веремейчик одружилися декілька місяців тому. Таня була запрошена, але відправивши їм подарунок на весілля не прийшла. Пізніше Марійка зізналася, що був запрошений і Руслан, але він з Канади теж не прилетів.

Таня спілкувалася лише з Вовчиком та Марійкою, вони стали її єдиними друзями, але ніколи за всі три роки вона не зачепила болючу тему і не згадала Косинського.

Валерій все ще працював вчителем фізкультури, завойовував першості для школи, насміхався над новенькими вчителями і все ще залишався один. Те засмучувало Таню. Валерій був хорошою людиною та заслуговував на щастя.

Сама Таня жила звичайним життям звичайної дівчини. У перші місяці після тієї історії їй двічі пропонували роботу вчительки в інших школах, хоч вона й не відправляла своє резюме. Мрачковська була впевнена, що не обходилося без директора Коваля, який взагалі-то був непоганим і всіляко намагався їй допомогти, але пропозиції відхиляла.

Пізніше вона влаштувалася IT-менеджером в одну невелику приватну фірму і, в принципі, така робота її цілком влаштовувала.

Таня намагалася завести хоч якісь стосунки, але нічого не виходило. У кожному хлопцеві вона, проти своєї волі, шукала Руслана: риси його характеру, його слова та вчинки, його очі та погляд, усмішку і вуста, а не знаходячи, посилала всіх до біса. Жоден чоловік не міг заповнити порожнечу її серця, хоч кандидати були більш аніж гідні. Просто жоден з них не був Русланом Косинським, а саме в цьому і полягала найбільша Тетянина проблема. Мрачковська потроху змирилася з думкою, що, мабуть, доведеться залишитися самотньою.

Не змирилася тільки матір, постійно плачучи в телефон та повторюючи, що Таня ще дуже пошкодує про те, що свідомо зараз відмовляється від власної сім'ї. Пояснювати їй хоч щось Таня втомилася і вже не хотіла.

Наближалося чергове двадцять восьме жовтня: третє за рахунком, фатальне, в яке Руслан пообіцяв їй зустрітися в парку. Проте Таня не вірила, що він з’явиться на умовленому місці. Макаров був його найкращим другом з раннього дитинства, але на його весілля Косинський не прилетів, отже у Тані шансів не було.

Ранок двадцять восьмого жовтня видався холодним, туманним та похмурим. Він зовсім не пасував народженому в той день молодому чоловікові. Таня подумки привітала його. Це все, що вона дозволяла собі кожен рік. Могла собі дозволити.

Двадцять восьме випало за календарем у неділю, ніби натякало на те, що Тані таки слід піти в парк. І вона пішла. Одягла свою найкращу червону кашемірову сукню, елегантне чорне вовняне пальто на великих ґудзиках та високі теплі чоботи на підборах. 

Таня мало чим змінилася за минулі три роки, хіба-що відростила чубчик і прибирала його в зачіску, але сьогодні її волосся було без будь яких укладок, доходячи майже до пояса. Руслан обожнював, коли її волосся вільно струменіло по плечах.

Таня повільно йшла до парку, не будуючи абсолютно ніяких ілюзій щодо того, чи Руслан чекає її там. Він сказав, щоб вона прийшла на умовлене місце, якщо не розлюбить його, Таня не розлюбила. Проте вона не знала, чи він ще кохав її. В душі вірила, що кохав, але розум стверджував, що це вже не так.

З кожним кроком наближаючись до другої лави ліворуч вона відчувала, що ноги її не слухаються, а кінчики пальців на руках німіють.

Лавочка виявилася порожньою. Таня присіла на неї і знову свідомість заполонили спогади. Стало так боляче, ніби час і не забрав цілих три роки її життя.

А Руслана все не було.

Таня відчула, що сильно замерзла, але йти не хотіла. Коли стрілки на годиннику перевалили за полудень і вона зрозуміла, що просиділа там цілих три години, витираючи гіркі сльози, нарешті повільно побрела з парку геть.

Руслан не прийшов. Не прилетів. Отже просто забув про свої слова. Отже він її розлюбив.

Усередині обвалилася стіна, яка весь той час ще тримала Таню. Стіна з віри та надії, що вони все ще будуть разом колись. Весь біль, подібно до прорваної греблі, звалився з неї, витікаючи назовні гіркими-гіркими сльозами.

Повільно піднімаючись сходами на четвертий поверх у свою квартиру, Таня майже нічого не бачила перед собою за пеленою сліз. Вона мляво вставила ключ у замкову щілину і, стиснувши дверну ручку, схилилася до дверей. Плечі її стрясали ридання і Таня навіть не намагалася себе заспокоїти.

— Я вирішив, що дочекатися під дверима твоєї квартири куди надійніше, аніж в парку. Ось сиджу тут понад три години.