Глава 6

Наступна моя поїздка у Львів, на щастя, була більш вдалою. Цього разу я поїхала сама, швиденько подала документи на вступ, після чого вирішила трішки прогулятися парком Франка, який розташований одразу поруч біля мого майбутнього навчального закладу. Погода була сонячною, але не спекотною, що лише сприяло приємній прогулянці.

 У планах в мене було за цю поїздку дізнатися, чи можу я кудись влаштуватись на роботу, поки не розпочнеться навчання, адже мама вже розпочала лікування хіміотерапією і за перші 2 тижні в нас вичерпалась половина заощаджень, тож знайти підробіток було б просто чудово.

Гуляючи парком я несподівано для себе самої побачила оголошення, що на роботу потрібні офіціанти в кафе у центрі міста, тож вирішила, не гаяти часу і одразу піти до закладу, щоб дізнатися про деталі вакансії та умови роботи.

Потрібне мені місце я знайшла досить швидко, але не обійшлося без допомоги прохожих, які з радістю підказували мені куди потрібно йти. Все ж у Львові чудові та гостинні мешканці, всі такі щирі та привітні, що мене дуже потішило.

Заклад був невеличким але досить атмосферним, тут можна було смачно та швидко перекусити за досить доступними цінами, тож відвідувачів було дуже багато. Мабуть, якраз ще й розпочалась обідня перерва у працівників, що працюють неподалік, тож з першого погляду заклад мені здався схожим на великий мурашник.

Офіціанти бігали між столиками приносячи замовлення відвідувачам, прибирали зі столиків брудний посуд і всі були настільки зайняті своєю роботою, що звісно ж навіть не помітили мене, а я так і стояла поруч зі стійкою, за якою оформляли замовлення і просто спостерігала за всім, що відбувається навколо і намагалася уявити себе на місці цих дівчат.

Деякий час сумніваючись та зважуючи всі за і проти у своїй голові, я таки зібрала всі сили в кулак і вирішила діяти: «Принаймні спробую, а далі буде видно, потрібно ж з чогось починати» - підбадьорила себе подумки.

--доброго дня! Я стосовно роботи офіціантом! – промовила до білявки, що приймала замовлення за стійкою.

Вона у відповідь зміряла мене з ніг до голови оцінюючи поглядом, а потім кивнула на двері:

- Я проведу Вас до адміністратора, ходіть зі мною. – промовила сухо, а в мене по тілу поповзли мурашки, чи то від її голосу, чи від хвилювання перед першою у моєму житті співбесідою.

Не встигла я зібратися з думками, як дівчина вже стукала у двері і пропускаючи мене поперед себе повідомила

- Тут дівчина, на роботу офіціантом! – і одразу ж вийшла, зачинивши за собою двері.

- Доброго дня! – привіталася першою жінка, що сиділа за письмовим столом з горою документів. На вигляд їй було років сорок, не більше, довге каштанове волосся було акуратно укладене у просту зачіску, а на обличчі стриманий макіяж, що додавав її образу строгості. - Присідайте.

- Добрий день – промовила я тремтячим від хвилювання голосом, сідаючи на стільчик перед адміністратором. Я так розгубилася, що навіть не знала з чого розпочати, тож не придумала нічого кращого як чекати, поки жінка сама розпочне розмову.

- Що ж, розказуйте, який у вас досвід роботи, скільки років, навчаєтесь чи вже закінчили навчання? – посипались запитання.

- У мене поки немає досвіду роботи, я приїхала до Львова навчатися і хотіла б на деякий час влаштуватись на роботу, поки не розпочнеться навчання.

- Зрозуміло, що ж, працівників без досвіду у нас багато, та й робота не потребує особливого досвіду. Але спершу необхідно буде пройти стажування, щоб ми зрозуміли чи Ви нам підходите.

Далі адміністратор розказала мені про умови праці, які обов’язки будуть закріплені за мною, графік роботи та головне оплату. Заробітня плата була не дуже високою, але можна було добре заробити на чайових, які часто залишали відвідувачі, тож я вирішила спробувати.

Домовилася з адміністратором про початок стажування з початку тижня і попрощавшись щаслива вилетіла з кабінету, мало не збивши з ніг офіціантку, яка саме несла клієнтам замовлення. Та злісно поглянула на мене і, пробурчавши щось собі під ніс , попрямувала до потрібного столика. «Надіюсь вона мене не запам’ятає, а то перше враження точно буде зіпсоване».

Дорогою додому все думала про майбутню роботу, як буду бігати весь день від столика до столика, розносячи замовлення, уявляла як мене сприймуть працівники, чи вдасться мені там знайти друзів, чи справлюся я з обов’язками, якими будуть відвідувачі, може одним з них колись буде Олександр? Чесно кажучи, хотілось би з ним ще раз зустрітись, хоча шанс дуже маленький. Але вже декілька днів цей хлопець не виходить з моєї голови. І чим він мене так зачепив? Так красивий, допоміг мені, потурбувався... Але ж це нічого не означає і ми взагалі напевно більше ніколи не зустрінемось. Все, треба відганяти від себе ті думки, мені є про що думати і крім нього!

І головне питання, про яке я абсолютно не подумала, перед тим як йти влаштовуватись на роботу «де я буду жити». Адже знімати квартиру дуже дорого, всі зароблені гроші доведеться віддавати за житло, а ще харчування та інші витрати.

 Обдумавши все вирішила, що перший час добиратимусь з дому, а вже на місці буду вирішувати питання з житлом.

За безліччю думок, які крутилися в моїй голові я й не зчулася, як вже приїхала додому і одразу ж вирішила поділитися з мамою своїми сьогоднішніми новинами:

- Привіт, мам! – вигукнула радісно поцілувавши маму у щічку. – В мене сьогодні стільки новин!

- Привіт. Що ж розказуй як пройшов твій день... – дещо втомлено відповіла мама. Їй важко давалось лікування, та ще й постійне хвилювання, що немає звідки брати кошти не давало розслабитись.

- По-перше, я подала документи на вступ і через два тижні і мене перший вступний екзамен! Університет мені дуже сподобався і я просто не можу дочекатися, коли вже буду там навчатись!

- Чудова новина, доню! Я дуже рада за тебе та твій вибір.

- А другій новині ти, мабуть будеш не така рада – опускаю очі донизу, розуміючи, що мама не схвалить мого рішення стосовно роботи. Я декілька разів пробувала розпочати розмову на цю тему, але кожен раз мама навіть слухати про це не хотіла і була категорично проти.