Глава 8

На щастя цієї ночі мені вдалося поспати, на відміну від попередньої. А враховуючи вчорашню втому я спала наче вбита, і коли задзвонив будильник здивувалась, що вже ранок, адже по відчуттях було ніби я щойно заснула. Проте організм встиг відновитися за ніч та набратись сил, тож я була абсолютно готова до нового робочого дня.

Минув він без особливих пригод, я весь день бігала від столика до столика та сумлінно виконувала свої обов'язки. Оксана Ігорівна знову відпустила мене додому раніше, щоб я змогла відпочити. 

Вдома повечеряла з мамою та бабусею і розказала їм про свої враження від перших робочих днів, адже вчора я була настільки втомлена, що не знайшла в собі сил навіть щось розповідати.

Третій мій робочий день розпочався вже звично для мене, на роботі все було спокійно і я зловила себе на думці, що я починаю звикати до такого ритму, вже не так сильно боліли ноги та спина, познайомилася ближче з співробітниками, вже добре знала свої обов’язки та старалася чітко їх виконувати.

Більшість дівчат офіціанток були студентками і прийшли сюди на роботу для тимчасового підробітку, тож я почувалася як у своїй тарілці. Найближче я здружилась з Ірою, яка мене навчала, ми весь день проводили разом і як тільки знаходилась вільна хвилинка завжди мали про що поговорити. Дівчина виявилась дуже щирою та відкритою, вона також була одною дитиною в сім’ї та добиралась на роботу з передмістя. В нас було багато спільних тем для розмов, тож я з часом відчувала себе більш впевнено на робочому місці, ще й заручившись підтримкою та теплими стосунками з одною з кращих працівниць.

Сьогодні Оксана Ігорівна доручила мені залишитись до кінця зміни, на відміну від двох попередніх днів, коли мене відпускали додому раніше. Вечором відвідувачів було зовсім мало, тож у нас з Ірою було більше часу на спілкування. У робочому графіку також було враховано те, що на вечір кількість клієнтів суттєво зменшується, тож до кінця зміни залишились лише ми вдвох з Ірою, а також касир Зоя і прибиральниця.

Ми з подругою саме пішли переодягатись, щоб встигнути добратися додому як раптом почули схвильований голос Марії Вікторівни – нашої прибиральниці, з якою я познайомилася ще в перший день:

- Дівчатка, ви ще тут? Допоможіть мені хтось! Тут трубу прорвало! – забігаючи в роздягальню вигукнула вона.

- Вже біжимо! Де саме?

- На кухні, під раковиною!

Ми миттю кинулись на кухню, а води там назбиралось вже чимало! Марія Вікторівна намагалась добратись до місця прориву та зупинити потік води, Іра побігла дзвонити адміністратору за допомогою, а я намагалась збирати воду підручними засобами, щоб вона не добралась до електричних приладів.

За декілька хвилин нам все ж вдалося зупинити витікання води і ми всі разом заходилися прибирати наслідки потопу. Іра додзвонилась адміністратору, а та в свою чергу викликала сантехніків, які прибули на місце приблизно через пів години. На той час ми вже практично все прибрали, але потрібно було ще залишитись з майстрами для усунення неполадок, щоб вночі знову не сталось потопу.

Все відбувалося настільки швидко та спонтанно, що я зовсім забула про час, а коли подивилась на годинник, то аж викрикнула:

- Ааа, що тепер робити? Мій останній автобус додому відправляється за 10 хвилин! Я вже точно не встигну на нього! – обхопила голову руками, розуміючи що додому я сьогодні не дістанусь.

- Може ми ще встигнемо на мій автобус! Переночуєш сьогодні в мене, але нам треба поспішити, бо якщо і його пропустимо, то справи будуть геть кепські! Побігли! – вигукнула Іра.

- А як же Марія Вікторівна? Залишимо їх тут удвох з Зоєю?

- У нас немає іншого варіанту. Я біжу попереджу їх, а ти швиденько переодягатись!

Я слухняно побігла до роздягальні і вже за 5 хвилин ми з подругою чимдуж бігли до зупинки, щоб встигнути на останній транспорт. Нам залишалося лише перейти дорогу на світлофорі і ще декілька метрів до зупинки, як побачили що потрібний нам транспорт завів двигун і рушив... Без нас!

- Ну все! І що тепер будемо робити?

- Уявлення не маю... Оце так завершення дня – понуро відповіла я.

- Добре, що ми хоч удвох. Щось зараз придумаємо, а поки пропоную повернутись назад на роботу, може там якось переночуємо, якщо ще зможемо потрапити всередину.

- Ходімо, надіюсь вони ще не пішли.

Прийшовши до закладу ми побачили що світло ще включене і з полегшенням видихнули. Постукали у двері і за декілька хвилин здивована Марія Вікторівна відчинила нам:

- Дівчатка, таки не встигли? – схвильовано мовила

- Угу, перед самим носом втік. Тільки поглядом провели, - сумно промовила Іра.

- Що тепер плануєте робити? Вам є куди йти?

- Думали може тут залишимося на ніч, на готель у нас грошей не вистачить. А інших варіантів у нас немає.

- Так ходімо до мене! – добродушно промовила жінка. – Я сама живу, одна кімната вільна, зможете там собі розміститися удвох. Правда ліжко там не велике, але думаю це все одно краще, ніж спати на стільцях.

Ми обоє зависли на декілька секунд від такої пропозиції, але подруга швидко зорієнтувалась:

- Якщо це для вас не створить незручності, то ми будемо дуже вдячні.

- Та ви що, дівчатка. Хіба ж я можу вас отак залишити? Так що це навіть не обговорюється.

За декілька хвилин майстри закінчили роботу, ми допомогли все прибрати і вирушили до квартири пані Марії. Вона була в хвилинах 20 ходу від роботи, по дорозі ми зайшли в магазин і купили солодощів до чаю та деякі продукти для вечері та сніданку.

Квартира знаходилась на 2 поверсі старого австрійського будинку, дерев’яні сходи були такими старенькими, що скрипіли від кожного кроку.

Всередині нас зустріла досить проста, але чиста і охайна домівка. Маленька кухня з старими меблями, вузенький коридор який вів до двох невеличких кімнат і поруч мініатюрна вбиральня та душова кабінка. Високі стіни робили кімнати дещо більшими візуально, але це мало рятувало ситуацію, адже у кімнаті, яку доброзичливо виділила нам жінка, помістилось лише невелике ліжко, тумба та шафка на дві вузенькі дверки. Але ця кімната чимось нагадала мені мою домівку і тут я згадала, що не попередила своїх, про те, що не ночуватиму вдома і вони мабуть вже хвилюються.