Пробудження

Пробудження

Крим. Як багато це слово означало. Тепер же, коли воно трансформувалося в огидно — нікчемне “Крымнаш”, воно означає ще більше. Багатостраждальний кавальчик землі по-серед Чорного моря, з його багатонаціональним наповненням став каменем спотикання геополітичних безглуздостей.

- Вбийте цих сволочів! - кричали пенсіонерки зеленим чоловічкам, що без запрошення прийшли на пів-острів, маючи на увазі українських військових. - У нас пенсія маленька через цих ублюдків! - тикали артритними пальцями, що не спололи за все життя жодної грядки у двадцятирічних юнаків. - В росії пенсії більші! Ми хочемо більші пенсії!

- Бабуля, що ви таке кажете? - відповідали красиві хлопці пенсіонеркам, а зелені чоловічки, як завжди мовчали, ховаючи азіатські риси обличчя за балаклавами. - Що ми вам зробили? За що нас вбивати?

- У нас пенсії українські! Маленькі пенсії! - бризкали слиною бабці, які ще вчора віталися і з посмішкою називали прекрасних двадцятирічних юнаків синочками. - Життя через вас, окаянних, немає!

- Так, ми ж вам пенсію не начислюємо! - не розуміючи, відповідали юнаки, які мріяли тільки про дембель, до якого залишилось якихось два місяці. - За що ж нас вбивати?

Бабці на це лише плювали в бік військових частин, зі своїх шостих-сьомих-восьмих поверхів, прямо на голови спантеличених юнаків:

- Не заважайте нам жити! - кричали скарлючені золотозубі відьми — Відкривайте ворота братньому народу! Переходьте на православну сторону! Нам ліпше буде! Діди воювали! Мій тато в сорок першому не для цього... А мій в сорок другому не за це... А мій в сорок четвертому в танку... А наш на пузі всю вєлікую отечественную... Ми хочемо спокійно в росії померти... і з пенсіями!

Хлопці ще довго сперечалися з видатними діячками НКВС у відставці, не розуміючи в чому їхня провина, але все на марне. А комбат, гвардії майор РФ Мустафаєв Іса, хижо посміхався за балаклавою, слухаючи суперечку і прислухався до похрипувань радіоефіру, в очікуванні команди “Фас!”.

 

- Ви чули? Радість яка! - казала давня приятелька Астафьєва давній приятельці Ібадуллаєвій, сидячи поряд в жовтій маршрутці “Богдан”. - Руські прийшли. Тепер порядок буде. Виженуть хохлів і заживемо.

- Ой, щось у мене не добре передчуття. - відповідала Ібадуллаєва. - Відчуваю, що це все добром не закінчиться. Боком вилізе.

- І правильно відчуваєш. То ж ми всігда були руськими. Що нам зробиться? А от ви, татари, всігда були не надьожним елементом. Вічно вам росія мішала жить. Ти, Едемівна, коли вас будуть забирать соотвєтсвующі органи, квартиру на мене перепиши. Бо, що це за справедливість така, в самом дєлє — я в однокомнатній страдаю, а у вас аж чотирикомнатна...

- Я, між іншим, на ту квартиру все життя працювала на трьох роботах.

- А я шо, не работала? Работала всю жисть! Допитувать заключонних, то тобі не пасочки ліпити. Год за два щитаєцця. Так що, прийде совєцка, е-е, тобто руська власть, то будь така добра — перепиши квартіру на мене, раді дружби.

На цих словах багаторічна дружба Астафьєвої та Ібадуллаєвої закінчилася. Ібадуллаєва пересіла на заднє сидіння і вже ніколи не говорила з колишньою подругою.

 

Референдум відбувся дуже швидко. Ніхто й оком не встиг змигнути. Взагалі, було дуже схоже на перший секс в літньому таборі: швидко, небезпечно, не зрозуміло, але хибне відчуття щастя заволоділо всіма учасниками дійства. Сморід невблаганного свята завис в повітрі над площею диктатора Леніна (тут же перейменованою в площу диктатора Путіна).

- Раасссияяя! - гарчало п'яне скопище різноманітних однаковостей та посередностей. - Кримнаш!!! - істерив натовп.

Зі сцени співав, пісню власного написання, в дим п'яний депутат ростовської облради: “Возвращаєцца Крииим...”. Потрібно зауважити, що в музичній школі дана персона ніколи не навчалася і, очевидно, в дитинстві на його, ще не сформованих, вушках станцював “Яблучко” суворий ростовський ведмідь. Тому, при тверезій свідомості, слухати це було не можливо і хотілося запустити в співуна чимось важким і смертельно небезпечним. Та оскільки тверезих свідомостей на площі не знайшлось, цього ніхто так і не зробив.

Окрім того, половина натовпу було зайнято битвою за халявне “Олів'є”, що нова влада пів-острову Крим, (тут же перейменованого в остров Крым), щедро розсипала усім спраглим в поліетиленові стаканчики. Спраглих виявилося набагато більше за пропускну здатність роздавачів гастрономічного щастя. В патріотичному пориві, всі, як один почали вимагати справедливості. Кожен вимагав поваги до себе, натомість отримував по зубах, а дехто, навіть, в пах. А троє донських козака отримали ПОпаху і вже не хотіли ніякого “Олів'є”.

Закінчувалось феєричне дійство імені “Духовних Скрєп” виступом призабутої Віки Циганової:

- Русская водка что ты натворила

Русская водка ты меня сгубила

Русская водка черный хлеб селедка

Весело веселье тяжело похмелье...!!!

Виходила всенародна улюблениця під гучні оплески вдячних поціновувачів високого мистецтва, яскраві салюти і масове блювання на брудершафт, вищезгаданим салатом...



Остап Чуйка

Відредаговано: 13.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись