Пробудження

Епілог

Ден стояв на самісінькому краю даху. Він споглядав, як небо, що ледь посіріло після заходу сонця, почало вкриватись яскравими камінцями зірок.

— Чи я розповідав тобі, чому ми зустрічаємось найчастіше саме на даху?

— Ні, — відповів я, набравши повні груди свіжого весняного повітря, яке вже відгонило ароматом новоз’явленої зелені.

— Ми могли б зустрічатися деінде. У парку. Чи то в лісі. Але у нас, архангелів, є велика проблема. Ми так давно не бували на земному рівні, що навіть під час вимушених з’явлень, почуваємо себе не у своїй тарілці. Тому й обираємо місця, що ближче до неба, що не мають стількох обмежень. Один мій знайомий полюбляє проводити навчання на гірських вершинах. А знаєш, що найгірше? — він замовк на хвилину, а потім продовжив не дочекавшись відповіді. — Найгіршим є те, що більшість із нас вже не має жодного бажання спускатися. Відчувати цей світ та дихати його життям. Ми любимо Землю здалеку. Так, як любить господар свої угіддя, але тільки, коли отримує від них зиск. Розумієш? Ми на порозі страшного катаклізму. Бо така віддалена любов не є щирою, не є достатньою. І цьому світові погрожує занепад, який доволі скоро перетвориться на катастрофу.

— Але ж має бути інший шлях, який врятує Землю, — я закам’янів, усвідомлюючи, яке страхіття чекає на людство, якщо архангеліат покине свої намагання зберегти цей світ.

— Мені подобається, що ти не полишаєш надію, — усміхнувся Ден. — Надія є. Однак вона не розрахована на закостенілі душі вищих істот. 

— На кого ж тоді?

— Надія лишається тільки на вас. На тих, хто й досі вміє відчувати радість та біль, кохання та ненависть. Усе те, від чого ми так відчайдушно тікали, й так марнотратно заглушили в собі. Надія лишається тільки на воїнів, рекрутів та, хоч як би дивно це не звучало, на звичайних людей.

— А я волів позбутися емоцій та почуттів. Стати справжнім воїном!

— Ти позбудешся їх, колись. Можливо через віки, а можливо через тисячоліття. Позбудешся. Але поки що, тримайся за них. Тримайся за почуття та емоції, тримайся за своє кохання та злість. Вони нададуть тобі сили. Вони вкажуть тобі шлях. Тоді як ми свої орієнтири втрачаємо. 

— То це тому ти не приходив? Не з’являвся тоді, коли був потрібний найбільше? Бо збайдужів до всього? Бо не хотів бруднити аури? — я й не помітив, як мої долоні стиснулись у кулаки. 

— Ти маєш право сердитись, — наставник повернувся до мене, мерехтіння його сяйнистих очей завжди впливало на мене заспокійливо. Але я не збирався здаватися так просто. 

— Маю право і серджусь! — відрізав я.

— Моє втручання було неможливим. За чинним кодексом свободи волевиявлення, а також за правилами навчально-виховного постулату. 

Для того, щоб дитина навчилась ходити, батькам потрібно дозволити їй зробити перший крок, потрібно відпустити. Так само й ми відпускаємо своїх підопічних. Пройти урок їм потрібно самостійно. 

— А якби ми не зуміли? Якби оступилися? Чи мали б ми другий шанс? Чи мала б Нія шанс на порятунок?

— Хлопчику мій, — Ден тяжко зітхнув і опустив очі додолу. — Не завжди, я б навіть сказав дуже рідко, комусь дається другий шанс. У нас буде тільки одна можливість. Один єдиний шанс…

— Дене, — я вирішив задати ще одне питання, — як вийшло, що сили в Нії розкрились саме зараз. Чому не раніше чи пізніше?

— Кохання, віра в себе, вибір жити свідомо — все це сприяло вивільненню природного дару дівчини.

— Ти знав?

— Про вроджений дар? Так. Про те, чи скористається вона ним? Ні. Це був її вибір. Пробудитися або ж продовжувати жити в ілюзіях.

Небосхил затягнуло хмарами. У повітрі відчувалось колихання повітряних потоків. Наближалась гроза. Перші краплі води почали помалу вкривати місто. Ден, заплющивши очі, здійняв обличчя догори. Дощ омивав його чоло, сльозами стікав по щоках. Повільно він торкався вологи на обличчі. Якби мені не було відомо, що архангели не підвладні емоціям, я б заприсягся, що він плакав. 

Стривожено, я подивився на велике українське місто. Вогники домівок сяяли, наче світлячки, пронизані затишком та теплом людських сердець. Моє власне серце стискалося від жаху. Що може зруйнувати те найкраще, що є в людях? Що може принести цьому світові завтрашній день, коли навіть ангели ллють сльози?

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше