Будні й заборони

Та святковий вечір закінчився, і Зоряну чекали будні. Весна – пора не тільки краси, а й іспитів. Дев’ятикласники добре це знають. Тож мама не марно радила сідати за англійську – до контрольної залишилося два дні, які не можна прогаяти. Але на полях зошита все одно виростали квіти, сміялися діти, шепотіли дами та билися лицарі, і підготовка проходила тугувато.

Після розмови з Нонною Іванівною Зоряна всерйоз замислилася, а чи потрібен їй іняз? Думки про це готуватися до контрольної не допомагали. До того ж дівчині закортіло намалювати автопортрет: щоб ніхто не міг образитися на негарне зображення людини.

Це зайняло доволі багато часу. Зоря спочатку малювала із дзеркала, потім не витримала і зробила селфі, яке і стало макетом малюнка. І знову шурхотів олівець, і розпливалися акварелі на листку, і крізь білизну паперу проступало лице. Воно було прекрасне і усміхнене, наче краща версія Зоряни.

***

Підготовка дала свої результати: контрольну Зоряна завалила. Батьки про це дізналися від засмученої Нонни Іванівни й провели доволі жорстку бесіду.

- Дівчинко моя, що з тобою? Ти закинула навчання, мало того, ще й нас обманюєш! – почала мама.

- Якби ми знали, що ти не готуєшся, а малякаєш, то швидко привели б до тями! – продовжив тато, - але ти завжди була слухняною і ми просто не могли подумати на тебе!

- Справді, що з тобою? – непокоїлась мама, - ти ж збираєшся на іняз, англійська тобі ох як потрібна!

- Я ... вже не хочу вступати на іняз, - промовила дівчина, - я вирішила стати художником.

- Ох, не починай, - скривилася мати, - ти ж розумієш, це не для тебе. Це просто дитячі мрії.

- А хіба ти не мріяла? Не сповнила своє бажання? – спитала дочка.

- У мене все було простіше. Я хотіла бути лікарем, вивчилася і працювала за розподіленням. А художник так не може. Тут не може бути й мови.

Сказала як відрубала.

- Ну мам, ну тат, хіба ви мене не розумієте?

***

Звичайно, батьки не розуміли: завжди слухняна й зразкова доня закинула навчання, просипала перші уроки, завалила ще кілька контрольних. Майже не спілкувалася з ними після тієї розмови.

Звичайно, дочка сердилася: адже до цього батьки майже нічого їй не забороняли, виконували всі її примхи, а тепер чомусь не можуть поступитися. Це ж її життя! Не їм його проживати!

Коса нашла на камінь, і батьки вдалися до жорстких засобів: спочатку заборонили Зоряні малювати.

- Хіба я Шевченко? Що за самодержавство! – гнівалася доня.

- От, понавчали дітей історії, - бурчали батьки.

***

Щоб якось розбавити своє дозвілля, Зоряна вирішила виставити свої нові картини у соцмережі. Посипалися лайки, питання, але не тільки позитивні. Першим тяжким ударом був повний розбір помилок від Злати Сергіївни, керівника її художнього гуртка. Другим – цілковите мовчання від того, чию реакцію дівчина чекала найбільше. Єгор не написав нічого, хоча серед її малюнків були й портрети його улюбленого гурту!

Єгорка морозився, але знайшовся інший хлопець. Такий собі Роман писав під кожним постом щось типу: «Прекрасне чуття кольору», «Яка експресія! Ви, напевно, пристрасна натура?», «Чарівні малюнки чарівної дівчини». Зоря не знала, що й відповідати. Зрештою, почала з ним спілкуватися, адже це була єдина людина, якій по-справжньому подобалися її малюнки, про що свідчили не лише лайки, а й розлогі коментарі.

Роман писав, що він теж любить живопис, має маленьку колекцію. Він навчається на першому курсі технічного вузу, а у вільний час малює. Зоряні лестило, що її роботами зацікавився студент, до того ж така творча натура. Вони до пізньої ночі переписувалися й обмінювалися враженнями щодо картин.

Через два дні юнак перейшов до активних дій – запросив Зоряну зустрітися. Дівчина не знала, чи йти – адже їй подобається Єгор... Однак подружки наполягали, що не треба втрачати жодного шансу, тож вона вирішила спробувати. Хай там як, а ще один знайомий художник їй не завадить.